У останню суботу зими на території Києво-Печерської Лаври відбулась незвичайна подорож у часі – відвідувачі музею здійснили мандрівку в добу високого бароко. Допоміг здійснитись такому диву гурт «Хорея Козацька», який виступив у рамках проекту «Вибрана музика».
Ансамбль старовинної музики «Хорея Козацька» було засновано 2005 року. З цього часу він дещо змінився: зазнав змін склад учасників, трохи інакшим стало звучання. За період існування колективу розширились часові рамки і напрямки мистецьких пошуків. Але незмінною залишилась концепція гурту – показати українське в імпозантному світлі, представити високу культуру, її лицарську, інтелектуальну частину.
Лідер гурту Тарас Компаніченко і «Хорея Козацька» часто беруть участь у спільних з іншими виконавцями концертах, зазвичай присвячених визначним особистостям чи історичним подіям. Проте сольного концерту колективу в Києві не було давно. А те, що зацікавлення такою музикою є, не викликає сумнівів – зал прийняв багато слухачів.
Доброю традицією для «Хореї Козацької» стає те, що гурт не обмежується виконанням відомого вже репертуару. Виконавці вперше зіграли кілька нових різдвяних пісень, з яких розпочали виступ. Безумовним хітом цього сезону є твір на слова і музику Григорія Сковороди «Піснь Рождеству Христову о нищеті єго». Загалом весь концерт умовно можна поділити на кілька частин: різдвяна програма, духовні концерти (один з найвідоміших – «Оле, оле, окаянная душе»), танці, інструментальні композиції, серед яких і «Хорея Козацька», за назвою якої гурт отримав свою. Відповідно звучали твори, різні за жанрами: псальми, канти, духовні концерти.
Музиканти вирішили не виходити за рамки бароко – тому не виконували пісень української революції, повстанських, творів доби романтизму.
Декілька композицій Тарас Компаніченко – також вперше – виконав у супроводі лютні, решту – на т.з. кобзі Остапа Вересая. Керівник гурту – не тільки відомий музикант-поліінструменталіст, а також мистецтвознавець і автор програми «Хорея Козацька», яку готує для радіо «Культура». Перед кожним виконаним твором Т.Компаніченко представляв його, автора тексту та музики, епоху, з якої походить пам’ятка. Цікавими є історії підбору репертуару, адже процес пошуку пісні у стародруках і її реставрації – складний і потребує неабияких умінь, тонкого музичного чуття, професіоналізму.
Приємною несподіванкою для тих, хто раніше не бував на сольних концертах гурту, став показ старовинних танців – гайдука, плескача та козака (козачка). У танці рухи артистів були настільки злагодженими, природними, що, здавалось, вони не докладають жодних зусиль – з такою легкістю, грацією і вишуканістю танцювали. А глядачі спостерігали за ними, затамувавши подих.
Те, що всі музиканти є учасниками багатьох інших колективів («Гуляйгород», «Михайлове чудо», «Бурдон», «Буття», «Київські торти», «Нова радість» тощо), свідчить про їхній широкий музичний світогляд і професіоналізм, глибоку обізнаність з матеріалом, з яким працюють. Відчувається, що вони не грають – живуть музикою. А це, очевидно, і є найвищим мірилом майстерності і тим, що знаходить у душі слухача вдячний відгук. Бо головним критерієм у відновленні, реставрації та виконанні старовинних пісень є для «Хорейців» автентичність серця. Тільки відкрившись музиці, забувши про себе і про сучасність, можна відчути голос, дух предків, те архетипічне, що закладене у старовинній культурі, і тільки таким чином переосмисливши та пропустивши через себе, можна донести ці перлини культурного спадку слухачеві.
Промовистим є факт, що відшукані пісні-хіти, котрі протягом кількох століть були незмінно популярними в Україні та за її межами, так само добре сприймаються нашими сучасниками. Одним з таких хітів, без сумніву, є бенкетний кант XVII ст. «Пийте, браття, попийте», котрим «Хорея Козацька» закінчила свій виступ.
Харизматичність, відкритість, щирість, дивовижна енергетика учасників гурту, музичні композиції, що витримали перевірку часом, а також старовинний одяг музикантів допомогли присутнім відчути себе на шляхетному прийомі часів Козаччини.
Хоч всі присутні перебували у захопленні, і їм не хотілось відпускати музикантів зі сцени, проте, аплодуючи стоячи, не наважились просити виступу «на біс». Зрештою, може, і слухачі, перейнявшись духом часу, вирішили не виходити «за рамки бароко».
У останній тиждень перед Великим постом «Хорея Козацька» допомогла налаштуватись на високий лад, на світлі добрі помисли, очиститись і стати кращими.
Sumno.com Сторінка Тараса Компаніченка на Фейсбук – ТУТ
Мар’яна Хемій
Фото: Андрій Ляшук