На сьогодні є зрозумілою тенденція щодо міграційних людських потоків. Міграція людей відбувається у всьому цивілізованому світі. Міграцію, як явище, вивчають у багатьох інститутах різних країн. ЇЇ класифікують за різними показниками: політична і економічна, зовнішня і внутрішня, маятникова, сезонна, остаточна, тимчасова тощо.
Якби не класифікували міграцію, у моральному плані, вона є досить важкою для сприйняття більшістю громадянами. Покидати «насиджені» місця рідко кому хочеться. Спонукають людей рухатися і шукати чогось кращого обставини різного ґатунку: політична нестабільність, малі зарплати, безробіття і таке інше.
А втім, світова глобалізація потребує «свіжої крові», саме підготовлених, як правило, молодих фахівців і спеціалістів, робочої сили – тобто мігрантів. Тому, розвинені і ті що розвиваються країни Заходу, не закривають кордони перед мігрантами, а, лише, намагаються контролювати міграційні потоки, щоб, їхні ринки праці могли дати роботу усім охочим.
Не є винятком і наша українська держава. З України як виїжджають, так і приїжджають. Повертаються як свої громадяни, так і прибувають з інших країн, переважно з Близького Сходу та Африки.
Умовно, українських мігрантів, заробітчан, можна класифікувати за трьома категоріями, що утворилися за двадцять років. Це мігранти – які ніколи до України уже не повернуться, мігранти – які повернуться за будь-яких обставин і ті що не визначилися.
Багато дослідників з проблем безробіття в Україні наголошують, що, якщо, заробітчани, раптом, масово почнуть повертатися до України, то український ринок праці обвалиться. Як, на мене, наш ринок праці доволі слабкий і від того чи повертатимуться багато чи мало заробітчан, на нього особливого навантаження не станеться.
Втім, не залежно від того, чи зможе, український ринок праці забезпечити роботою тих хто повертатиметься: хто має намір повернутися – повернеться. Так що ж їм робити в Україні? Де можна буде знайти місце «під Сонцем»? Спробуємо провести побіжний аналіз даної проблеми.
Візьмемо до прикладу цей же український ринок праці, він може запропонувати роботу у бюджетній сфері. Ні для кого не є секретом, що на державній службі, державних установах; школах, дитячих садках, вищих навчальних закладах, лікарнях, державних підприємствах, інших установах тощо, завжди є вакансії. Хтось пішов на пенсію, хтось звільнився, хтось отримав підвищення і так далі. Але, заробітчани, навряд чи зможуть у цій сфері себе реалізувати, бо, ця система, діє за принципом – яка партія при владі і дай роботу – родичу, свату, брату, куму. До того ж, малі зарплати і люди які привикли до цивілізованих відносин, скоріш за все, не захочуть займатися корупційними діяннями…
Великою сферою для розвитку країни і власного майбутнього є сфера малого, середнього підприємництва, бізнесу. Навіть, при тих, не дуже сприятливих умовах які є в Україні для підприємництва, середній бізнес присутній і не збирається здавати свої позиції. Проте, треба визнати, що середній бізнес, ще не набрав потрібної сили і ваги. Заробітчани можуть посилити і поповнити даний вид діяльності. По при існуючі уже малі підприємства, в Україні ще довго потрібно буде відкривати нові: салони краси, перукарні, сітку нових кафе чи ресторанів з європейськими і інших країн кухнями, спеціалізовані магазини, мале виробництво різних товарів, ремонтні підприємства, сфера послуг і багато чого іншого, що навряд чи можливо перелічити.
В Україні, на всіх рівнях, йдуть дискусії про світову продовольчу кризу і наше сільське господарство, яке в занедбаному стані. Саме наша аграрна держава буде в майбутньому забезпечувати велику кількість країн продовольством. Питання, тільки в тому, – кому належатиме українська орна земля?
Привабливим, на сьогодні, у нашій державі – є туризм. Незабаром відбудеться Європейський чемпіонат з футболу – Євро 2012. До нашої країни приїде багато вболівальників, за соціологічними дослідженнями країн, які приймали подібні чемпіонати, щонайменше третина людей матиме бажання приїхати ще не один раз до тих місць в яких побували вперше. Проблема у нас, не в туристичних агентствах, їх, можливо, достатньо, а в невеликих мотелях, готелях, організації екскурсій, різної української і місцевої сувенірної продукції тощо.
На проблему українського туризму, останнім часом, стали більше звертати увагу і державні органи, які намагаються залучити іноземні інвестиції. «Внесок туристичної галузі до внутрішнього валового продукту європейських країн становить від 5 до 10 відсотків. В Україні ж немає навіть методик, за допомогою яких можна було б підрахувати цю цифру. Нацбанк дає приблизний підрахунок: близько одного відсотка, але базуються ці дані, наприклад, на інформації з Інтернету! Тож вони потребують уточнень.
…В Польщі туризм дає 5% від ВВП, в Угорщині, Словенії – доходить до 7%. На Канарських островах цей показник досягає 30%. Звичайно, це острови вічної весни, але й Україна має всі шанси підвищити роль туризму в економіці», – сказала голова державного Агентства України з туризму та курортів Олена Шаповалова.
Тож, український туризм є великим полем діяльності для українських заробітчан, які повертатимуться. Зрозуміло, що державні інвестиції це одне, а власний бізнес це інше, для того потрібно не один десяток євро. При невеликих зарплатах в країнах заробіток, – потрібно ще й до дому вислати батькам, дітям, родичам, і тому важко накопичити. Але, можна робити спільні підприємства з такими ж заробітчанами родичами чи приятелями. Або, почати створювати підприємство і ще якийсь час працювати закордоном. Варіанти є, потрібно лише їх знайти і захотіти.
Такий побіжний аналіз проблеми повернення заробітчан є досить теоретичним, – так, але, пам’ятаймо біблійне: «Спочатку було слово…».
Юрій Сидоренко