Олександр Северин: Чутки і паніка

З недавніх часів моєю улюбленою репресивною нормою законодавства постстовєцької України (бо українським законодавством все це, перебуваючи у притомному стані, навряд чи назвеш) cтав вміст чарівної статті 173-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (воно ж, серед юристів та примкнулих до них аматорів – КУпАП).

Стаття, котру було внесено до того КУпАПу указом президії Верховної Ради УРСР “Про відповідальність за дії, спрямовані проти громадського порядку і безпеки громадян” у 1990 році, тобто у пам’ятні часи піднесення здорових антирадянських настроїв, непідробної і непідробленої української самосвідомости та непрофесійної ще громадянської активности, виглядає (будучи чинною і на сьогодні, авжеж) так:

“Стаття 173–1. Поширювання неправдивих чуток

 Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, –

тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку”.

Ця, властиво, непримітна стаття, щасливо стала моєю безумовною фавориткою одразу по тому, як на її підставі натхненні бозна чим (я підозрюю кокаїн, розпилений у повітрі, але не маю на те доказів) херсонські менти потягли до відповідальности херсонських же студентів, котрі у вигляді відповідних листівок підступно поширювали вкрай неправдиву і, слід вважати, для когось панічну  “чутку”, що Янукович – колишній “зек”.

Ось вона, ця підла чутка у візуалізованому вигляді до вашої уваги (хто не бачив і ще не поширив далі).

Відчуваєте, як хвилями накочується паніка і непереборно кортить просто тут і зараз порушувати громадський порядок? Отож!

А ще можна (і, як на мій розум, треба) розчулитися від наявности у диспозиції правової норми (!) милого мовного звороту “можуть викликати”. Можуть викликати, можуть не викликати, а вирішувати, можуть чи не можуть, буде “правопохоронець” чи “владоохоронець”, керуючись своєю, перепрошую на слові, правосвідомістю. А також, слід вважати, мірою власної схильности впадати у паніку та власним же уявленням про комплекс чинників скоєння всякими-різними суб’єктами всяких-різних правопорушень.

Отак, належно зворушившись, я вже зібрався був побажати цій нормі – неадекватній старій маразматичці – скорого вічного спочинку, аж раптом передумав. Для неї ще є клієнти, і ви їх, напевно, знаєте.

Щоб далеко не ходити, найперше згадаймо поширену чутку про “покращення життя вже сьогодні” та її авторів і поширювачів. Чи ж вона не може у підсумку викликати таке “порушення громадського порядку”, що дехто небезпідставно запанікує?  На мій погляд – легко: йде до того, що невдовзі посполиті, зачувши цю фразу, рефлекторно кидатимуться купувати ти як мінімум гречку, сіль та сірники, а як максимум – доречні засоби впливу на рекетирів і мародерів при владі.

А ще – згадаймо Савіка Шустера з іноканальними колегами та різнопартійних клікуш (крім тих, кого може бути визнано неосудним у медичному розумінні) – ментальних інвалідів верховнорадянської трибуни та завсідників політшоу, котрі, ілюструючи відому тезу, що найкращий спосіб уникнути відповідальности – сказати, що береш відповідальність на себе, часто-густо “неправдивими чутками” свідомо істеризують суспільство, стимулюючи і панічні настрої і, між іншим, свербіж радикально порушити такий громадський порядок укупі з  їхньою фетішизованою “стабільністю”.

А далі додумайте самі (с).

Втім, насправді все буде як завжди: КУпАПова норма щасливо залишиться в КУпАПі (і, ймовірно, у правозастосовній практиці, апробованій у Херсоні), апостоли “Церкви свідків покращення” покращуватимуть життя собі і освинілим мажорчикам, а псевдополітичні базікали всіх кольорів натхненно фонтануватимуть локшиною у “зомбоскринях” на вуха українцям.

Аж допоки українці не стануть, без уваги до чуток і без паніки, вважати все це особисто обурливим і особисто неприйнятним порушенням їхнього власного громад[ян]ського порядку. Чи діждемось-таки колись – бозна.

Олександр Северин, к.ю.н.