19 квітня на столичному Лук’янівському цвинтарі вшанують очільника Українського далекосхідного секретаріату Юрія Глушка-“Мови”.
Урочистості розпочнуться о 13:00 з освячення нового пам’ятника, виготовленого та встановленого коштом жертводавців благодійної ініціативи «Героїка». Про життя будівничого української державності на Далекому Сході розкажуть нащадки Юрія Глушка, які проживають у м.Києві. На спомин про борців за незалежність Зеленого Клину звучатимуть пісні у виконанні бандуриста Дениса Сагірова.
Запрошуємо жертводавців, киян та гостей міста взяти участь у відкритті пам’ятника!
Довідки за телефоном: 093 725 67 45 – Павло Подобєд.
Історична довідка
Юрій Глушко-”Мова” (4 квітня 1882р. , с. Нова Басань – 28 жовтня 1942 р. , м.Київ). У 1896 та 1899 рр закінчив відповідно Жмеринське двокласне та Киівське технічне залізничне училище. Далі 1901-03 рр працював машиністом у Добровільному флоті, що забезпечував морські перевезення з Одеси до Владивостока. Пароплавами саме цієї компанії починаючи з 1883 р. відбувалося перевезення морем переселенців з України на Зелений Клин. Згодом 1904-07 рр працював на Східно-Китайській залізниці в Манчжурії, а з 1907 р. зупиняється у Владивостоці, де отримує диплом механіка торгового флоту. У порту працює креслярем механічного заводу та дещо пізніше техніком на будівництві Владивостоцької фортеці.
Із цього часу пов’язав своє життя з українських культурним життям у Владивостоці. Тоді ж почав уживати і свій творчий псевдонім — Юрій Мова, який вперше зафіксовано у 1908 році. На поч. 1909 року займається організацією у Владивостоці українського хору, Шевченківських свят, виступаючи як їхній режисер та артист. Виступає як актор і режисер в українських виставах, що влаштовувалися студентською «Громадою» та Українським гуртком, що утворився при місцевому Народному Домі. Його дописи про українське культурне та громадське життя на Зеленому Клині друкуються на сторінках київської газети «Рада». Так само бере активну участь у роботі «Просвіти» міста Уссурійська.
Восени 1916 року Юрій Глушко був мобілізований на Кавказький фронт, де перебував як технік до початку 1918 року. Тому революційний розвиток українського національного руху на Далекому Сході розпочався ще без нього.
Після повернення в січні 1918 року до Владивостоку включається в діяльність товариства «Просвіта» у Владивостоці, головою Ради якої стає 19 березня 1918. Незабаром він стає головою Владивостоцької Української Окружної Ради, а трохи пізніше його було обрано головою 3-го Українського Далекосхідного з’їзду, що відбувся у Хабаровську 7-12 квітня 1918 р. Цей з’їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати від уряду РРФСР визнання Зеленого Клину частиною України на підставі принципу самовизначення народу, який складав там переважну більшість населення.
Надалі, в умовах громадянської війни, Ю.Глушко-Мова стає ініціятором скликання IV-го (Надзвичайного) Українського Далекосхідного з’їзду, що відбувався у Владивостоці з 25 жовтня до 1 листопада 1918 р. Особливу увагу було придiлено на з’їзді створенню на Далекому Сході українських вiйськових формацій, було вироблено проект Конституцiї українства Далекого Сходу. З’їзд ухвалив визнати найвищим органом влади для українського населення Далекого Сходу Українськi Далекосхiднi з’їзди, а органом законодавчого характеру – Українську Далекосхiдню Крайову Раду. Виконавчим органом було визначено Український Далекосхiднiй Секретарiят, головою якого було обрано Юрія Глушка-Мову. Навесні 1919 р. у Владивостоці створюється 1-й Ново-Запорізький курінь вільного козацтва.
В ніч на 20 червня 1919 р. Ю.Глушка заарештовано білогардійцями Колчака і він півроку перебуває в ув’язненні за “большевицьку” діяльність. Не маючи нiяких доказів, Глушка ухвалюють заслати на Камчатку. Однак перед самим засланням у Ю.Мови помирає син i його відпускають на похорон. Після того Юрій Мова переховується аж до антиколчаківського перевороту, що відбувся у Владивостоці 31 сiчня 1920 р.
Цей період був мабуть найактивнішим у його житті. Займаючи посаду голови Українського Далекосхідного Секретаріату, він очолював цілу структуру національно-представничих органів українського населення. На своїй посаді Ю.Глушко-Мова виконував широке коло обов’язків, до яких входило і представництво та захист інтересів українського населення Зеленого Клину як перед місцевою російською владою, так і перед іноземними державами, війська та дипломатичні установи яких у великому числі перебували тоді на Далекому Сході. Фактично це була посада прем’єра екстериторіального українського уряду, у ролі якого виступав Український Далекосхідній Секретаріат. Разом з тим в ці буремні часи Ю.Глушко-Мова продовжував і свою творчу та літературну діяльність, виступаючи як артист та режисер українських вистав, брав участь у Шевченківських святах, виступаючи з рефератами та декламаціями.
Після захоплення Далекого Сходу більшовиками, 5 листопада 1922 р. разом з більшістю активістів українського руху на Зеленому Клині Ю.Глушка було арештовано у перевезено до м. Чита. Після судового процесу у січні 1924 р. підсудних було звинувачено у стремлінні до створення самостійної України і Юрія Косьмича Глушка було засуджено до 3 років. Після ув’язнення він працює майстром на будівництві шляхів в Читинський обл (1927-29) та у Таджикистані (1930).
Незабаром йому вдається повернутися до України, де у 1931-35 рр. здобуває диплом інженера-будівельника шляхів. Пізніше, у 1939-1941 рр., він працює на інженерних посадах в різних будівельних організаціях. Весь цей час йому доводилось мешкати під чужим прізвищем щоб не викликати підозр. Щоб не викликати підозр він спалює більшість документів далекосхіднього періоду та проживає у Києві під чужим прізвищем. За деякими даними його було обрано членом Української Національної Ради, що була створена в окупованому німцями Києві восени 1941 р. У той час у столиці було скрутно з важко з пошуком роботи та харчів, через що Юрій Глушко помирає у жовтні 1942 року.
Україна не забува своїх героїв. І я був причетний до продовження його справи на Далекому Сході у сучасні вже часи. Віддав справі відродження української спадщини на теренах Зеленого Клину певні зусилля, фактично, частину свого життя. З земляками-однодумцями створили там українську громаду, відновили громадську діяльність по збереженню української культури, встановленню історичної правди складної та трагічної долі сотень тисяч українськиї переселенців, добровільних та примусових. Багато чого ми там тоді встигли. Навіть українську газету видавали, не кажучи вже про заходи, концерти, виставки, тощо. Але й зараз там продовжується активна діяльність громади нашої діаспори, проводятся щорічні фестивалі української культури. І мені приємно відчувати свою причетність до запуску того маховика українського громадянского руху, що жіє і сьогодні. Сибір і весь Далекий Схід розбудований на половину, а то й на дві третини силами нашого народу. Тож пам`ять про історію того регіону, про видатних українськиї синів та дочок, то є частина історії нашого народу взагалі. Юрій Глушко-Мова – видатний діяч українського руху Далекого Сходу, пам`ять про нього має бути збережена.