Звернення до лідерів опозиційних партій
Степану Брацюню, голові Конгресу українських націоналістів
Юрію Гримчаку, заступнику голови партії
«Народна самооборона»
Анатолію Гриценку, голові партії
«Громадянська позиція»
Павлу Жебрівському, голові партії «Українська
платформа «Собор»»
В»ячеславу Кириленку, голові партії «За
Україну»
Віталію Кличку, голові партії «УДАР»
Юрію Костенку, голові Української народної
партії
Сергію Соболєву, голові партії «Реформи і
порядок»
Борисові Тарасюку, голові Народного Руху
України
Олександру Турчинову, першому заступнику
голови партії ВО «Батьківщина»
Олегу Тягнибоку, голові партії ВО «Свобода»
Арсенію Яценюку, лідеру «Фронту змін»
Ситуація, що склалася у зв»язку зі спробою парламентської більшості всупереч вимогам Конституції і на шкоду національним інтересам України протягти законопроект «Про засади державної мовної політики», стала моментом істини.
Збанкрутіла влада, якій нічим похвалитися перед своїми виборцями, вирішила влаштувати передвиборний мовний «бліц-кріг», сподіваючись у такий спосіб наростити свій рейтинг. Проте ініційований Партією регіонів мовний законопроект є не просто тактичним передвиборним трюком. Він створений спецслужбами путінської Росії як стратегічний інструмент ведення руками частини українського політикуму гуманітарної війни проти України, яка в останні роки набула особливої масштабності і системності. Її мета – ліквідація української нації як системотвірного чинника української державності, тотальне знищення української України та остаточне розчинення її в «русском мире».
Усвідомлення серйозності загроз, породжених провокативним законопроектом, викликало широкі протести у суспільстві. І якщо раніше соціальне невдоволення мало корпоративний характер («афганці», «чорнобильці», підприємці, вчителі відстоювали свої матеріальні інтереси), то цього разу йшлося про захист громадянами державного статусу української мови як основи ідентичності й національного буття, важливого об»єднавчого чинника.
Момент істини настав і для політичних партій, зокрема тих, що мають парламентські фракції у Верховній Раді і заявляють про свою опозиційність до режиму Януковича. На жаль, опозиція та її лідери досить швидко зняли з порядку денного боротьбу з мовно-культурною агресією влади, із лиховісним законопроектом Ківалова-Колесніченка (який ось-ось може набути статусу закону), запропонувавши натомість гасло «Україна проти Януковича». Підтримуючи таку політичну кампанію, ми, разом з тим, переконані, що в справді актуальному гаслі «Україна проти Януковича» не варто розчиняти мовну проблематику: нині це найбільш пекуче питання стратегічного характеру.
Аналізуючи історію поразок на цьому напрямі, можна стверджувати, що до загострення ситуації спричинилася пасивність парламентської опозиції, яка ще 2003 року дозволила ухвалити такий закон про ратифікацію Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, що спотворював дух і букву Хартії. Але й після цього опозиція не працювала системно, була вкрай пасивною. Протягом 2005-2010 рр., коли нинішня опозиція була владою, її лідери мали унікальну можливість зробити відродження української мови та української культури одним із пріоритетів державної політики. На превеликий жаль, цього не сталося. Зрозумівши це, тягар боротьби за ідентичність узяло на себе громадянське суспільство, можливості якого поки що достатньо скромні.
У зв»язку зі сказаним, закликаємо вас як лідерів опозиції,
по-перше, терміново визначити, хто в нинішній опозиції нестиме персональну відповідальність за мовно-культурний напрям роботи у Верховній Раді – як показує досвід, колективна відповідальність є нічим іншим, як колективною безвідповідальністю;
по-друге, у найкоротші терміни розробити й оприлюднити чітку систему скоординованих системних заходів боротьби проти мовно-культурної агресії щодо України;
по-третє, в разі підписання закону Президентом, підготувати відповідне подання до Конституційного суду України;
по-четверте, налагодити конструктивну співпрацю зі структурами громадянського суспільства та всіляко сприяти розгортанню широкої загальнонаціональної акції, спрямованої проти антиукраїнської мовної політики нинішньої влади. З цією метою було б доцільно провести всеукраїнський представницький Форум на захист української мови та мов національних меншин.
Було б великою політичною помилкою зводити значення захисту української мови лише до тривіального політтехнологічного інструментарію у передвиборчій боротьбі. Боротьба за мову, ідентичність стала символом боротьби з режимом. Мовне питання є самодостатнім і має стратегічний характер. Тому в жодному разі його не можна знімати з порядку денного політичної боротьби. Будь-який спрощений підхід до цієї проблеми, а тим паче – спроба тихо «умити руки», не залишаться непоміченими виборцями і політично будуть «пакарані» ними.
Закликаємо вас до активних дій. Зі свого боку, як члени експертного середовища ми готові бути в цьому вашими союзниками.
26 липня 2012 р.
В»ячеслав Брюховецький, почесний президент НАУКМА, доктор філологічних наук
Володимир Василенко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор юридичних наук, один із розробників Закону «Про мови в Українській РСР», Надзвичайний і Повноважний Посол України
Олексій Кляшторний, заступник голови Громадського об»єднання «Українська справа»
Оксана Левкова, директор ВГО «Громадський рух «Не будь байдужим!»»
Лариса Масенко, професор Національного
університету «Києво-Могилянська академія»,
доктор філологічних наук
Олександра Матвійчук, голова правління ГО
«Центр громадянських свбод»
Володимир Панченко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, народний депутат України 1990-1994 рр.
Ірина Плєхова, директор Агенції культурних індустрій «ПРО»
Кіра Шиманська, президент ВМГО «Дебатна Академія»