Три дні чомусь пролетіли як одна мить.
Здається, нічого особливого за ці дні й не було. Але призи кудись зникли :)
Постійних учасників наших конкурсів тепер вже стільки, що їм важко не перетнутися біля намету.
Отак у нас запеклі конкурентки зазвичай реагують одна на одну:
Цьому хлопцю саме в цей день виповнилося 6 років. Тепер він має розвивальну книжку, яка точнісінько відповідає його віку:
Доволі часто до нас підходять, щоб зауважити – прапор до гори дригом. Даємо роздруківки, де викладено обгрунтування саме такому розташуванню жовтої та синьої смуги. У таких випадках, як правило, зав’язуються серйозні і змістовні дискусії. Переважно про те, наскільки нам бракує національної ідеї і якою вона могла б бути.
Цей чоловік – харків’янин. Йшов до нас цілеспрямовано. Був учасником акції в Харкові. Читав наші репортажі на Майдані.
Виявляється, ми в житті виглядаємо так само як і тут на фото, впізнати нас не важко :)
Поряд із геть самостійними дітьми – самі приходять, самі розповідають, самі призи обирають – у нас є такі відвідувачі, які ще не навчилися говорити або просто дуже сором’язливі.
Тоді призи для них чесно і відчайдушно виборюють батьки.
Послухайту цю маму, не пошкодуйте часу, вона знає напам’ять чималенький вірш Дмитра Павличка:
А тут вже приз виборював батько:
Ми допомогу батьків приймаємо і поважаємо, але не довго :)
3-4-річні діти у нас пречудово співають пісні і декламують вірші.
Як, наприклад, ця дівчинка, Стелла:
Часто при воборі призів в наших конкурсантів оченята розбігаються:
А ще – наші призи роз’жджаються по всій Україні та навіть закордон. Цей – поїде у Київ
Часто діти доходять до нашого намету коли вже зовсім вечеріє. Але хіба їм відмовиш?
Попри те, що власне збір підписів себе вичерпав – вони вже “почули кожного” – люди, які хочуть додати й свій підпис, підходять й підходять. Дехто спочатку обережно питає – “а що це тут у вас за акція?”, а дехто – скоріше наполягає: “де тут у вас підписуватися?!”
І, мабуть, головне враження за ці 3 дня.
Нарешті до нас почали долетати плітки про нас самих.
Те, що деякі товариши звуть нас “оті, з жовтого намету” ми знали й раніш. І кожен раз раділи, що так склалося, що наш намет за кольором не подібний до жодного політичного проекту цього гарячого, передвиборчого літа.
А сьогодні ми почули нову історію. Виявляється, ми отією начебто дитячою культурницькою акцією – о, жах! – насправді виступаємо проти влади.
Що ж, користуючися нагодою і вільним мікрофоном передаємо вітання доблєсним працівникам державного ЗМІ.
Запам’ятайте, будь ласка, – наша акція ЗА державну мову, ЗА свободу мирних зібрань і ЗА свободу слова.
А якщо державна мова, мирні зібрання та свобода слова у нас вже раптом стали синонімом боротьби із владою, то не ми тому є причиною.
І наостанок. Якщо ви думаєте, що робота у державному ЗМІ, “хороша поведінка” і лояльність до влади назавжди убезпечать вас від ситуацій, подібних той, що відбуалася із ТВі чи журналістками Южненського телебачення – то ви дуже сильно помиляєтеся.
Але, якщо суцільне покращення і стабільність наздоженуть і вас, – то приходьте, будемо захищати й ваші інтереси також.
P.S. А тим часом:
Фото: Олександра Базилева, Валентини Крицак, Вікторії Візниці та Людмили Ямщикової
Відео: Олександра Базилева, Валентини Крицак та Людмили Ямщикової
(за цими посиланнями міститься фото і відео набагато більше, ніж потрапляє у публікації)
