Вся моя команда мені говорила, що Дворічна живе своїм власним життям, підпорядкованим інтересам невеликої кількості людей місцевих крупних поміщиків, які суміщають різноманітні державні посади з контролем над бізнесом, людьми і навіть міліцією. По Дворічній і району, на віддалі, за мною на всі зустрічі їздила дорога іномарка із затемненим склом, Лексус-470 темного кольору, з номером 0440. Один з в…иборців мені повідомив, що в машині знаходиться начальник міліції майор Симунян. Між іншим його батько крупний латифундист. Під час покладання вінків, в самій Дворічній, із машини Шкода супер-Б сірого кольору, з номером АХ 08-02 СР, старшим оперативно уповноваженим відділу боротьби з економічними злочинами майором міліції Павлом Жиліним у присутності старшого лейтенанта дільничного і сержанта міліції, велась оперативна фото-відео зйомка, а також велась така ж зйомка за усіма моїми людьми. Я підійшов до лейтенанта міліції місцевого дільничного, який стояв поряд із сержантом і запитав, на яких підставах велась за мною зйомка. Він підтвердив, що це дійсно був майор Жилін і він не знає, що там відбувається. Я поінформував, що буду телефонувати начальнику Харківського главку і повідомлю міністра внутрішніх справ про незаконні дії міліції, які містять ознаки зловживання службовим становищем.
Дійсно, всі ознаки нелегітимності виборів в парламент вже очевидні. Найбільш небезпечним для політичної стабільності в Україні і власне спроби Президента знайти будь-які компроміси – це залучення міліції до політичної роботи, психологічного тиску і переслідування всіх тих, хто не йде на вибори від влади. Брутальність і зухвалість домінує над здоровим глуздом і законністю. На черзі підкидання в мою машину порошку схожого на героїн, коноплю або макову соломку. Перелік предметів, які можуть змусити мене покінчити з виборами без депутатського імунітету надзвичайно довгий. Ще вчора люди намагалися потиснути мені руку, постояти поряд і дякували за підтримку.
Вперше, за час виборчої компанії нам дали Палац культури. Зійшлось 100 людей, а могли прийти 1000 а може й більше. Їх залякували, погрожували їм або їхнім родичам звільненням, побиттям вікон і навіть натякали на особисту безпеку. Про це мені говорили люди після зустрічі. Я традиційно звітував, закликав до солідарності, подолання страху, відстоювання своїх свобод і інтересів і пропонував програму розвитку в тому числі і для найбільш віддаленого району, північна частина якого повністю живе на кордоні з Російською Федерацією.
Цікаві спостереження в стосунках між мною і виборцями – домінувала українська мова і ніяких ознак мовної кризи не відчувалося. Все було добре і взаємно.
Аж раптом, підхопилася огрядна, добре одягнена жінка, за її словами колишній секретар школи, яка почала зачитувати підготовлену, сторінок на десять, мою оцінку роботи депутатства за два скликання. Суть її зводилась до 3 речей. Де я був «8 років» і чому я не продовжував працювати на виборців. Друге – чому я не контролював ці гроші, в якості субвенцій від Кабінету міністрів, які були виділені Дворічанському району з 2000 по 2006 роки. І третє: «- Так ви реконструювали один корпус місцевої лікарні і завезли туди медтехніку, але який ви кахель поклали на підлогу, я на ньому постійно ковзаюсь з чоловіком. Я після інфаркту, я на ваші унітази сісти не можу». Виступ явно був розрахований щоб зірвати подальший мій діалог з виборцями. Тут у боротьбу проти мене включилися цілий ряд бабусь, які просто перекрикували кожне моє слово.
Виявляється, що їх спеціально привезли з села Кам’янки на медогляд в Дворічну і пообіцяли, що якщо вони притиснуть Гавриша то їх оглянуть медики. Виборці почали кричати, я чекав і дивився чим це все завершиться. Піднялася одна дуже красива, висока і статна жінка, яка користується тут великим авторитетом. Вона сказала, що не збиралася виступати, але просто змушена: «Тут мали б сидіти сотні людей, яким особисто поміг Степан Гавриш, але ніхто з них не прийшов». Така наша, нещаслива ментальність, та ще й усіх персонально щодня залякують. Вона подякувала мені за них і велику депутатську діяльність для виборців Дворічанська.
Найбільш жахливим є те, що люди змирилися із своєю безправністю і непотрібністю. Після того, як вони побачили що за нами ведеться фото-відео спостереження, більшість почала прощатися, ховатися в тіні запилючених дерев. Ті, хто мовчали в залі, підходили тиснули руку і говорили, що в Дворічній немає альтернативи, бо чинний депутат від влади не провів тут жодного депутатського прийому. Вони також розповіли, що вчорашні помаранчеві, та ті хто постійно нарощує свій бізнес вступили чи купили квитки в партію влади з єдиною метою – особисте збагачення. Вони просили мене особисто звернутися до Президента і щоб він видав Указ про встановлення прейскуранта на хабарі медичних та всіх інших послуг. Щоб з усіх брали однаково. Бо податковий кодекс уже внормував податки на рівні 15 % від суми отриманого хабара. Коли я намагався переконати все ж таки щось змінити, вони сказали щоб я приїхав увечері в Дворічну де горить всього три лампочки біля РДА, Міліції і продуктового кіоску Кулінічі. А ще можу подивитись шоу де власники полів, лісів, озер пруть на квадроциклах на кабанів на власних мисливських величезних угіддях, звичайно з друзями з Харкова і Києва. Вони вже бояться ходити в ліс на полювання і тому насипають на стерні великі купи зерна і чекають поки прийдуть кабани повечеряти, включають фари і з джипів розстрілюють нічого не підозрюючих диких свиней, можливо не тільки.
Можливо це середньовіччя. Люди цього не хочуть. Вони все одно будуть боротися навіть якщо з їхніх же висловлювань порахують бюлетені в своїх інтересах.
На останок. Бабуся з Кам’янки дружньо кричала на мене що я не маю права позиватись на депутата що він підкуповує виборців автобусами, капличками тощо. Я задумався.