Лідер гурту «Мандри» Сергій Фоменко (Фома) розповів про те, як ставиться до політики, політиків, виборів та про ще «совєцьку» ментальність багатьох українців. В ефірі програми «Молодь Плюс» спробували з’ясувати, чому молоді люди не так часто долучаються до громадсько-політичного життя.
– Ви як творча людина, музикант як ставитеся до того, що люди ігнорують політику?
– В мене є кум, який би на це сказав щось дуже смачне, якісно «припєчатав» би. Я скажу більш толерантно, що це нерозумно, нерозумно не цікавитися політикою. Особливо, коли ти живеш в Україні. Бо від того, які політики приходять у Раду, залежить кожен день людини, незалежно від того, хто вона – студент, працівник, пенсіонер. Політика, політики впливають на життя. Тому не цікавитися, казати «вони обоє рябоє» – це все просто свідчить про певну вузьколобість або абсолютну байдужість. І те, і інше є недобре. Чомусь у вільних країнах молодь цікавиться політикою.
– А може, політика в Україні – це справа старших людей?
– Я не думаю так, просто політики українські нічого не роблять, щоб молоді це було цікаво. Тобто нема креативних політиків, в хорошому розумінні цього слова, не клоунів, а політиків, які йдуть – і не перед виборами, а взагалі – створюють щось для молоді, якусь доносять інформацію. Чому важливо ходити на вибори? Тому що ти маєш стипендію. Яку ти маєш стипендію? От таку от дулю маленьку. Щоб ти мав кращу стипендію, в тебе мають бути права… Це політика, а інше – це інфантилізм чи вузьколобість.
– А можливо, якраз частина політиків не зацікавлена в тому, щоб йти до молоді й пояснювати їм щось?
– Українські політики – це такий дуже рідкісний тип «звєря», який практично «тайожний», лісовий. Бо нормальні політики, які займаються професійно своєю справою, знають, що вони роблять, вони є фахівцями, а наші політики дуже часто є просто словесними популістами, просто в них звичка бути у Верховній Раді. Оце їм подобається. Але вони дуже провінційні, вони знають «хліба і видовищ», «хліба і видовищ» і на тому все зациклено. Це видно по тому, на яких машинах їздять депутати. Нема проблеми, коли на «Роллс-Ройсі» їздить Мік Джаґер, але є проблема, коли на ньому їздить депутат, народний, так би мовити, в такій бідній країні, як Україна. Це проблема. Але молоді це по барабану, старі люди сприймають це як належне, значить «от пани». Але це все викривлена ситуація, абсурдна картинка.
– А чи достатньо раз на кілька років сходити на вибори – просто поставити галочку?
– Як мінімум. Але як максимум – ні. Бо ще треба дивитися, що ті політики роблять, якщо політик каже: зроблю те, інше, двадцять п’яте, для вас, для тих для інших… Його обирають, і він не те що не робить, а просто одразу забув про те, що обіцяв… Це як гроші на вітер. Ти можеш покласти гроші на депозит, і вони можуть працювати. Це і є твій голос. А інакше це означає, що ти його кинув, взяв отак 100 баксів і викинув їх, вони валяються, хтось забере їх собі. Так само голос – це є твій вклад у майбутнє, своє ж майбутнє.
– Ви агітували колись за когось, за якусь політичну силу, кандидата?
– Звичайно. Але не зовсім агітував. Я підтримую політичні процеси і підтримую політиків, які, на мій погляд, є актуальними. Але також я використовую для себе цю ситуацію, щоб показувати музику. Нещодавно ми їздили по Бердичівському району, проїхали дуже багато сіл, де останній раз звучала жива музика років 60 тому, де клуби настільки розвалені! За лаштунками і стільцями мозаїки Ленін-Маркс. Люди просто плачуть від щастя, що до них приїхали живі музиканти, наживо грають українську музику і роблять це добре. Тому я також використовую. Але, звичайно, це не питання грошей, я ніколи не погоджуся на щось… мене не можна купити. Так, я отримую гроші за те, що я працюю, але я працюю тільки з тими людьми, які мені подобаються.
– А як ставитесь до відомих людей, які офіційно ігнорують політичне життя?
– Кожному своє, звичайно я не знаю. Я вважаю, коли у нас все буде добре, можна і не цікавитися політикою. Але у нас поки все дуже недобре, і саме тому, що люди не цікавляться політикою. 2004 рік був дуже крутий, це було свято Святого Духа, цікаве саме з тієї точки зору, що люди прокинулися. А політики все прох… спустили. А тепер ми більше не будемо ні голосувати, ні думати про те, бо ми вийшли, а вони все спустили. А насправді виходити треба багато разів, бо поки ми дійдемо до якогось нормального стану, нам потрібно робити щось, долати кожен раз сходинки, треба робити зусилля над собою. Ніхто не сказав, що якщо хочеш щось отримати, не треба робити зусиль над собою. Треба багато працювати! І це також є громадянський обов’язок. Саме тому в західних країнах все добре, бо там люди або профспілки кажуть: нам мала зарплата, – вони страйкують, їм її піднімають. А в нас ніхто не страйкує, ніхто, у нас бояться. Бо мають «совєцьку» ментальність.
– Люди, які Вас слухають, цікавляться політикою?
– Я думаю, що якась частина точно. Але яка частина, мені важко сказати.
Я їм кажу, що це важливо: важливо іти на вибори, важливо думати перед тим, як ставиш «галочку», важливо не обирати комуністів і «регіонів».
Я можу сказати, що підтримую якогось політика, але буду уважно слідкувати за тим, як він буде поводитися. Якщо він щось робить не так, я вже наступного разу точно не буду його підтримувати. Я як громадянин несу певну відповідальність. Тому мені буває важкувато. Особливо після того, як Президентом став Янукович… Я до цього часу вважаю, що це абсурдна подія, яка затягнулась і стає дедалі більш сумною.