Досліджуючи потроху стан дотримання в Україні права на мирні зібрання, “Майдан-Моніторинг” спитав у Конституційного Суду України дуже, як виглядало, просту річ – кількість конституційних звернень до КСУ, починаючи з 1996 року, про тлумачення ст.39 Конституції України (це якраз щодо мирних зібрань) та підпункту 3 п. “б” частини першої ст.38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (це щодо “делегованих повноважень” місцевих рад шось “вирішувати відповідно до закону” в контексті проведення мирних зібрань).
Відповідь (див.скан нижче) дещо ошелешила – у Секретаріаті КСУ кажуть, що така “інформація не створювалася” і що, мовляв, закони не передбачають “створення інформації на замовлення заявника”. Що таке “замовлення” і хто такий “заявник” у правовідносинах з реалізації громадянином свого права на інформацію – невідомо. Як може бути, що у КСУ нема інформації про те, чим він займався (іншими словами – як забезпечував законне право на конституційне звернення) – теж незбагненно. Але, як бачимо, якось так сталося.
До речі, в Європейському суді з прав людини вже давно зареєстровано скаргу до України щодо порушення права на інформацію, причиною якої стала кількарічної давнини відмова КСУ надати інформацію про кількісні показники своєї діяльности. Тож далі буде.
Олександр Северин
Діяльність КСУ показує, що він в основному позитивно розглядає ті звернення і подання які надходять від існуючої на певний період домінуючої влади. КСУ є пристосуванським органом. Такий КСУ нам не потрібний. Наведена відповідь В. Дубровського це підтверджує.