Вміло запущений проект етноциду українців за три століття приніс, окрім жахливих жертв (прямого знищення, Голодоморів, масових заслань), ще й очевидний поділ українського суспільства на прихильників східнослов’янського союзу під головуванням ідеологів з Москви і українців, які ідентифікують себе з самодостатньою, історично доведеною нацією.
І, навіть, здобувши незалежність, патріотичні сили в Україні не змогли припинити подальшу диференціацію суспільства, допустивши, крім етнічних, ще й соціальні поділи. Внаслідок цього виникла нова соціальна група громадян України – українські трудові мігранти. Багатомільйонна частина українського народу фактично була продана, як товар, закордонним країнам. При тому, різними урядами за часів незалежності.
Отримавши взамін мільярдні валютні надходження, послушники Москви і безнаціональні олігархи виконали й інше, не менш важливе завдання, – відсторонили від політичної боротьби за владу активних українців, що були поставлені в такі умови, які не давали їм іншої альтернативи для виживання, аніж трудову міграцію за кордон.
І, якщо, спочатку мігранти нової хвилі переконували себе, що це тимчасово, що заробивши деякі кошти, вони зможуть успішно застосувати їх на Батьківщині, як і здобутий досвід, то кожні наступні зміни влади в Україні, які тільки змінювали гравців, а, насправді, скочували країну у прірву корупції, заставляли їх приймати прагматичні рішення, тобто залишатися там, де закони не пристосовують під власників капіталів.
Спроби зупинити цей процес і активно боротись за своє повернення розбились об стіну байдужості зі сторони народних депутатів і, в цілому, політичних партій. Численні пропозиції від громадських організацій трудових мігрантів до нового виборчого закону були проігноровані. А, щоб ще більше обмежити права мігрантів, олігархічний уряд через судову гілку позбавив їх (мігрантів) конституційного права голосувати за мажоритарних кандидатів. І, дійсно, виборці, які прожили деякий час у правових державах, ще почнуть вимагати політичної відповідальності за невиконані обіцянки у конкретних депутатів. Кому це потрібно? Однак, за будь-якої ситуації, більшість громадських об’єднань українців у країнах теперішнього перебування готові активно долучитись до спільного демократичного державотворення.
Тому, ми надіємося, що новообрана Верховна Рада виправить усі допущені помилки, а саме: усуне пряму дискримінацію виборчих прав (право голосувати за мажоритарних кандидатів), запровадить більш практичну форму голосування для українських громадян, що перебувають закордоном, наприклад – дистанційну і, головне, вирішуватиме соціальні проблеми своїх громадян, не шляхом збільшення експорту робочої сили за межі Батьківщини. Таким чином, Ви продемонструє, що політична боротьба в Україні не ведеться виключно за право перерозподілу власності, а задля задоволення інтересів всіх українців.
Спілка українців у Португалії – Голова, Павло Садоха
Християнське Товариство українців в Італії – Голова, Олесь Городецький
Товариство української діаспори в Греції “Українсько-грецька думка” – Голова, Галина Маслюк-Какку
Асоціація “Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців”(Іспанія) – Голова, Юрій Чопик
Асоціація «Український Християнський рух» (Португалія) – Голова, Іван Онищук
Асоціація «Джерело Світу» (Португалія) – Голова, Борис Кучерас
Асоціація українців «Собор» (Португалія) – Голова, Олег Гуцько
Спілка українців Алгарве (Португалія) – Голова, Ігор Корбеляк
Українсько-португальський освітньо-культурний центр “Школа ім. Т. Шевченка” м. Фару (Португалія) – Директор, Наталя Дмитрук
Асоціація українців Кантабрії “Оберіг” (Іспанія) – Голова, Марія Курницька
Асоціація українців Каталонії “Червона Калина” (Іспанія) – Голова, Володимир Петрущак
Асоціація волотаріату ОЧІ (OCI Organizzazione Cittadini Immigrati, Італія) – Голова, Володимир Степанюк
Асоціація Українців Регіону Мурсія (Іспанія) – Президент, Лариса Пономаренко
МО “Українська Свобода “(Прага -Чехія) – Віце-президент, Олег Зайнуллін
Асоціація українських робітників-професіоналів (Іспанія) – Голова, Микола Сарнетський