У місті падав сніг і місцеві жителі. Сніг падав розмірено, неквапливо, хтось з романтичною натурою, сказав би «в темпі вальсу». Місцеві жителі темпу не обирали, вони просто падали, звертаючись при цьому до чиєїсь матері.
У кабінеті міського голови стояли троє – годинник, який хоч і висів на стіні, а все ж стояв, стійкий запах перегару і сам міський голова. У голови боліла голова. Голова голову боліла аж ніяк не через незадовільний стан доріг у місті, просто так бувало чи не щоранку. Він постояв якусь мить біля вікна, загинаючи пальці на руці, порахував кількість впалих городян, а коли ті закінчилися, маються на увазі пальці, а не городяни, підійшов до столу. Погортав перекидний календар, дійшовши до березня, прийшов до висновку, що зима, це не назавжди, це не так вже і довго. Заспокоївши, таким чином, сумління, витяг з шухляди карту міста і почав шукати на ній ще не забудовані ділянки.
За вікном падав сніг і місцеві жителі…