Акції солідарності з Юлією Тимошенко, жінки в уряді та на чолі чотирьох парламентських комітетів – тоді як українки потроху стають помітнішими у політичній діяльності, стереотипів щодо жінок у політиці не меншає.
“Жіночий бунт” у Верховній Раді знову спровокував дискусії про роль та вплив жінок в українській політиці. Експерти відзначають певне поліпшення ситуації, але констатують, що до рівності можливостей Україні ще далеко.
Українські народні депутати-жінки стають дедалі помітнішими у політичній діяльності. Останній приклад – акція на захист Юлії Тимошенко – у колонії, де Олександра Кужель, Тетяна Слюз й Людмила Денисова намагались встати на захист ув’язненої. І хоча деякі народні обранці закидали їм спроби “пропіаритися”, акція все ж не пройшла непоміченою. Днями ж чимало депутаток з опозиційних партій заблокували трибуну у Верховній Раді, що українські ЗМІ охрестили “жіночим бунтом”.
І хоча, за оцінками експертів, до справжнього “жіночого бунту” в політиці ще далеко, цей виступ директорка громадської організації “Гендерний центр” й координаторка гендерного моніторингу останніх виборів до парламенту Оксана Ярош називає вже другим яскравим прикладом солідарності жінок у парламенті. “Коли ухвалювали Конституцію 1996 року, було поставлено на голосування те, щоб діти вчилися у школі безплатно лише 8 класів. Жінки з різними політичними поглядами об’єдналися і сказали, що так не буде. Вони не дали провести чоловікам-депутатам усі хибні питання у соціальній сфері”, – згадує Ярош.
Кужель, Денисова і Слюз спробували відвідати Юлію Тимошенко у колоніїВона запевняє, що парламентська акція депутаток біля трибуни довела, що жінки здатні на солідарні дії.
Без ідеології
Народна депутатка від Партії регіонів Ірина Бережна сказала DW, що на її думку, жінка в парламенті – це вміння знаходити компроміс. Вона переконана, що найкраще підтвердження цьому – зареєстроване у новому скликанні міжфракційне об’єднання “Рівні можливості”. Окрім неї його співголовами стали Ірина Геращенко від партії УДАР ті Олена Кондратюк з “Батьківщини”. “Отже можливі ідеологічні розбіжності партій жодним чином не впливатимуть на нашу роботу”, – наголошує Бережна.
Водночас президент Фонду якісної політики Михайло Мінаков не впевнений, що таке об’єднання має перспективи, хіба в піар-цілях відбудеться кілька “спільних голосувань”. Але експерт каже, що справжні рішення про важливі голосування відбуваються на не індивідуальному рівні, – там, де патріархальні колективістські уявлення домінують.
Як конкретні приклади співпраці депутатів з різних політтаборів Ірина Бережна наводить спільні законопроекти, що вже зареєстровано учасниками об’єднання – а це зміни до Адміністративного кодексу щодо посилення відповідальності за домашнє насильство, зміни до Сімейного кодексу щодо захисту прав дітей та внесення змін до законодавства щодо забезпечення рівних можливостей одиноких батьків і матерів.
Створення ще одного майданчику, на якому підніматимуться питання рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, безумовним позитивом називає і голова Жіночого консорціуму України Марія Алексеєнко. На її погляд, добре, що долучилися представники більшості партій, жінки і чоловіки, а також що в об’єднанні вже є план дій.
Про людське око?
Один з депутатів-чоловіків, учасників об’єднання, “ударівець” Павло Розенко вважає, що мета спільної роботи – це законодавчі ініціативи, пропагандистська діяльність та поширення ідей рівності можливостей у суспільстві. Він сказав DW, що не бачить, аби у за останні роки ставлення до жінок в політиці суттєво змінилося: це і некоректні вислови прем’єра Миколи Азарова, і екс-спікера Ради Володимира Литвина, і міністра освіти Дмитра Табачника щодо ролі жінок у політиці та суспільному житті.
У першому складі уряду Азарова жінок не було взагаліТе, що в уряді вже троє жінок міністрів, а чотири комітети Верховної Ради очолюють жінки, тоді як раніше лише один – Розенко не вважає суттєвим прогресом. Він переконує, що зміна ставлення до жінок – справа не одного року, але питання загострюється й тиск громадянського суспільства на політиків теж посилюється.
Те, що кількість жінок збільшилась на чільних місцях виконавчих органів влади на думку Алексеєнко є важливою передумовою для якісних змін. З цим погоджується й депутатка Бережна, яка упевнена, що політика поступово перестає бути закритим “чоловічим клубом”. А те, що нині жінки краще представлені у керівництві парламентських комітетів означає, що тему гендерної рівності активізовано. Менш оптимістично оцінює ситуацію Михайло Мінаков. Він звертає увагу, що до парламенту пройшли лише 43 жінки (з них лише 15 через мажоритарні округи) – що навіть статистично підтверджує належність України до суспільств з нерівними можливостями.