Вчора у Львові стався випадок, що розчулив до сліз. Наче нічого особливого – просто людяність, але така рідкісна..
Їдучи вчора по Франка, я побачив попереду на рівні з машиною, що їхала переді мною, стареньку бабусю, дуже згорблену, з палицею.. Виглядала вона дуже бідно. В тому місці пішохідного переходу не було і пробігла думка, що вона так може простояти дуже довго..
Бабуся зробила крок вперед і стало страшно, щоб Шевроле, що їхало переді мною, її не зачіпило. І тут – майже Диво..) Шевроле зупинилося, водій увімкнув аварійку, не соромлячись сигналів тих, хто “дуже поспішає” в нашому ряді за мною. З місця пасажира вийшла жінка і перевела цю бабусю через дорогу, здається, навіть, про щось ще з нею поговорила по той бік вулиці:)
Бажаю всім нам частіше опинятися “по той бік вулиці”, вміти наважуватися на прості людяні вчинки..
Згадалися слова з пісні Тартака: “А насправді, так просто змінити життя..”
Дякую, ВС 5533 СН
Святослав Роман (публікація звідси)
