«Ніхто й ніколи не ставив під сумнів присутність в українській літературі Михайла Петренка» До дискусії, нав’язаної киянином Олександром Євграфовичем Петренком

«Ніхто й ніколи не ставив під сумнів присутність в українській літературі Михайла Петренка»
До дискусії, нав’язаної киянином Олександром Євграфовичем Петренком, щодо «некомпетентности» слов’янських краєзнавців, які «создают городу дурную славу», і про те, що поет Михайло Петренко не з міста Слов’янська…
Історія міста Слов’янська, що на Донеччині, як відомо, багата на історичні події. З нашим містом пов’язали свою долю чимало талановитих уродженців та знаменитих гостей. Колишня Тор-фортеця, а пізніше місто-курорт, залізничний вузол, місто освіти й науки, місто олівців, солі, кераміки, хімічної та машинобудівної промисловості тощо – усе це прославило Слов’янськ не тільки в донецькому краї, а й по всій Україні та далеко за її межами.
А ще слов’янці гордяться тим, що з нашим містом пов’язане ім’я Михайла Петренка, відомого українського поета, автора безсмертних пісень «Дивлюсь я на небо…», «Взяв би я бандуру…» та інших поетичних творів.
З нагоди 195-ї річниці від дня народження Михайла Петренка та 150-ї річниці від дня його смерті краєзнавці Слов’янська та правління Донецької обласної організації Національної спілки краєзнавців України вийшли з пропозицією оголосити 2012-й рік роком М.Петренка. Міська рада Слов’янська підтримала цю ініціативу й спеціальним рішенням затвердила низку заходів. Майже всі вони реалізовані. Назвемо основні з них.
Видавництво «Друкарський двір» видало календар на 2012 р. з портретом М.Петренка та його біографічними даними. Там же побачила світ книга «Блакитне небо Михайла Петренка», у якій уміщено вірші поета-земляка, роботи про його життя і творчість місцевих авторів, пісні на його слова та йому присвячені. Це видання вийшло з ініціативи М.П.Фень (Петренко), яка вважає себе праправнучкою Михайла Петренка. Фактично вона відбирала матеріали і жодних претензій авторам не пред’являла.
На місці, де знаходилася садиба, у якій 1817 р. народився Михайло Петренко, встановлено пам’ятний камінь. Що він поставлений саме там, підтвердили жителі вулиці, зокрема й О.В.Тимофєєва-Петренко, яка вважає себе родичкою Михайла Петренка, вона дбайливо доглядає квіти та дерева, висаджені біля каменя.
У вересні 2012 р. в Донбаському державному педагогічному університеті (м. Слов’янськ) проведено літературно-краєзнавчу конференцію «Постать Михайла Петренка в культурному просторі рідного краю». Виступи переважно присвячувались творчості поета-земляка та проблемам увічнення його пам’яті. У біографічні тонкощі ніхто не вдавався й критиканством не займався. Низку ювілейних заходів проведено в інших навчальних закладах та бібліотеках міста.
На вході до центральної міської бібліотеки оновлено меморіальну дошку, а на газоні перед бібліотекою встановлено камінь з написом, що на тому місці буде споруджено пам’ятник М.Петренку. Рішенням міськради одну з вулиць названо ім`ям поета-земляка, а також оголошено конкурс на кращий проект пам’ятника. Вирішується питання щодо присвоєння імені М.Петренка центральній міській бібліотеці.
Уже під кінець року, з листопада-грудня 2012 р., Інтернет-простір заполонили листи киянина Олександра Євграфовича Петренка, за його твердженням, праправнука поета Михайла Петренка. Свої послання він направляв значній кількості адресатів із багатьох областей України, зокрема багатьом мешканцям донецького краю – особисто губернатору Донецької області, меру Слов’янська, голові Донецької обласної краєзнавчої організації, у письменницькі, освітянські установи, у відділи культури, прокурору Донецької області, багатьом краєзнавцям та письменникам особисто… До листів часто додавалася книга О.Є.Петренка «Идентификация Петренко».
Заслуговує уваги неабияка працездатність й ентузіазм одного з роду Петренків – скільки листів, скільки адресатів, а, наприклад, лист на адресу Донбаського державного педагогічного університету відіслано електронною поштою о 4 год. 35 хв. ранку 4 лютого ц.р. І вночі людина працювала!
Що ж так хвилює невгамовного автора?
О.Є.Петренко турбується про важливість правдивих, достовірно перевірених даних про поета Михайла Петренка. Саме те, що турбує й нас, краєзнавців, усіх прихильників творчої спадщини нашого земляка. Без сумніву, ми повністю погоджуємося з його словами: «Мы не так много знаем о Михаиле Петренко, потому должны ответственно и бережно относиться к накоплению фактической информации о нём и своевременно отделять «зерна от плевел» (с. 82 – А.Е.Петренко «Идентификация Петренко»).
А далі киянин Олександр Петренко нападає на краєзнавців Донеччини з тим, що вони несуть у маси неправдиву інформацію, по-своєму трактують факти біографії поета М.Петренка. Гнів й обурення викликані насамперед книгою «Михайло Петренко. «Дивлюсь я на небо…», що її видали у 2002 р, а потім перевидали зі змінами й доповненнями у 2008 р. дослідники архівів філолог за фахом О.Добровольський та працівник служб безпеки В.Мікушев. Дійсно, багато сумбурного й суто особистісні бачення проблеми виклали автори в зазначених виданнях: представники роду Петренків переплетені так, що не зрозумієш – хто є хто; чимало викладених версій не підтверджені архівними документами… Тут моя особиста думка збігається з думкою Олександра Петренка: нічого нового в біографію поета Михайла Петренка автори О.Добровольський та В.Мікушев не додали.
Покритикувавши ж згаданих авторів-аматорів у справі краєзнавства, Олександр Петренко виливає діжку бруду на всіх краєзнавців Донеччини, зокрема й на слов’янських, особисто на адресу голови Слов’янської міської організації В.П.Скрипника та голови обласної краєзнавчої організації, звинувачуючи саме їх у всіх гріхах.
З О.Є.Петренком, який називає себе праправнуком поета, ми із В.П.Скрипником неодноразово розмовляли по телефону, читали його статтю в газеті «День» (7 липня 2012 р.), а потім опрацювали його книгу «Идентификация Петренко». Говорили йому, що не варто так різко реагувати на явні помилки та описки, допущені дослідниками за півтораста років, треба спокійно розібратися в тому, що маємо на сьогодні й далі продовжувати пошуки. Та він знову за своє: огульне критиканство взагалі, без конкретних прізвищ і фактів. Що ж до спроби вплинути на «бестолковых людей», то пану О.Петренку слід прочитати ст. 34 Конституції України, яка гарантує громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Переконані, що ніхто із слов`янських краєзнавців, причетних до теми Михайла Петренка, не створює «городу дурную славу в глазах цивилизованных людей», хіба що в очах пана Олександра Петренка.
Щодо рідні Михайла Петренка, то сам О.Є.Петренко зазначає: «Нас (Петренків – В.Р.) много, но мы практически все однофамильцы. Возможно, нас и объединяют иногда дальнеродственные узы, но проследить эти связи, увы, нелегко и, часто, даже невозможно, потому как фамилия Петренко, включая ее праверсии, появилась много веков назад. В родственной идентификации могла помочь только генетическая экспертиза». У слов`янських Петренків, які називають себе ріднею Михайла Петренка, ми генетичних свідчень не вимагали. Допомагають вони увічненню пам’яті земляка – спасибі. До того ж, не хизуються належністю до рідні відомого поета.
Зазначимо й те, що більшість заходів, проведених у рік М.Петренка, ініційовані самими жителями міста й профінансовані ними. За це ми неодноразово висловлювали подяку найбільш активним, деяких представили до нагородження грамотами, дипломами, пам’ятними знаками обласної організації НСКУ, міської ради та відділу культури.
Вирішивши вже нападати так нападати на всіх фронтах, руйнувати будівлю з усім фундаментом, киянин О.Є.Петренко критикує слов’янських краєзнавців за те, що вони скрізь пишуть-говорять, що М.М.Петренко народився в Слов’янську. Ми ж послуговувалися численними академічними виданнями, довідниками, енциклопедіями (які, до речі, перераховує й цитує О.Петренко у своєму виданні «Идентификация Петренко»), які пишуть про те, що М.М.Петренко народився саме в Слов’янську. Не ми це видумали. Ми тільки пропагуємо життя і творчість свого земляка, користуючись тими матеріалами, які накопичило людство на сьогодні. Ось читаю шанованого мною Олеся Гончара, якого вважаю совістю й авторитетом української нації: «Народився Михайло Миколайович Петренко 1817 р. в м. Слов’янську (тепер Донецької області)…» («Слово і час», 1997 р., с.21). Це ж саме знаходимо в підручнику «Історія української літератури» (1992, с.429), в «Енциклопедії українознавства» (1996), в «Антології української поезії» (в 6-и тт., 1984)… Тисячі педагогів, методистів, краєзнавців користуються цими вихідними даними, життя у світ яким дали знані рецензенти-науковці. Тож нехай О.Є.Петренко, який вважає себе праправнуком відомого поета, звертається й до них із претензіями, а не тільки до нас.
А незадоволення тим, про що говорять Добровольський та Мікушев, треба направляти саме тим авторам, які не є членами Національної спілки краєзнавців України, вважаються аматорами-дослідниками й виклали свої думки у згаданому раніше виданні.
Слов’янським же краєзнавцям, які віддали скільки часу, сил, енергії, а багато хто з них і матеріальних витрат на увічнення пам’яті поважаного нами земляка, треба низько вклонитися й сказати слова подяки. Частково я це зробив як голова обласної краєзнавчої організації, вручивши їм грамоти, подяки, пам’ятні знаки на заході, присвяченому підсумкам року М.Петренка – усе, що міг зробити.
У кінці 2012 р. Олександр Петренко запропонував мені взяти участь в обговоренні питання про «правдиве та неправдиве в біографії М.М.Петренка» на спеціальному сайті. Я планував це зробити, але вже після нового року, бо в розпалі була зимова сесія в університеті, звітність за рік і я був дуже завантажений. А в січні та лютому вже почали надходити розгнівані листи від О.Є.Петренка в мерію Слов’янська, в обласні інстанції, особисто мені з грубими, некоректними висловлюваннями як на адресу всіх краєзнавців, так і на мою особисту адресу: «группа некомпетентных комбинаторов», «бестолковые люди», славянские краеведы… создают городу дурную славу в глазах цивилизованных людей» (це, наприклад, із листа голові Донецької облдержадміністрації А.В.Шишацькому). Подякувати б міській владі Слов’янська та краєзнавцям, які вшановують пам’ять відомого українського поета тут, у Слов’янську, де пройшли дитячі та юнацькі роки М.Петренка, так ні – отакий бруд.
Відчувається, що Олександр Петренко – людина нетолерантна, не може стримати свої емоції, не спроможна спокійно вести дискусії. Я вирішив, що витрачати свій дорогоцінний час на листування з такою людиною – не маю ні можливості, ні бажання, вступати в розмову з людиною низької культури – це нижче моєї гідності. Собаки гавкають – а караван іде: нам робити своє святе діло: вшановувати пам’ять талановитого земляка. Адже сам О.Є.Петренко наводить слова з журналу «Слово і час» (2000 р.): «Ніхто й ніколи не ставив під сумнів присутність в українській літературі Михайла Петренка».
Рік М.Петренка на Слов’янщині завершився. Але робота з дослідження «темних» плям у біографії і творчій спадщині поета повинна продовжуватися. І ми будемо раді, якщо дослідники, працюючи в архівах, знайдуть щось нове та правдиве. Можливо, сам пан О.Є.Петренко витратить свій дорогоцінний час не на те сварливе листування (а точніше, більше відправлення листів саме з його боку, що відриває від роботи працівників культури, науковців, письменників, чиновників, а в останній час ще й працівників прокуратури), а направить свої сили на архівні пошуки, та й доведе відповідними документами, де народився Петренко, хто його батьки, можливо, знайдеться фото Поета, запис про точне місце народження тощо. Кому, як не далекому родичеві (як це він стверджує), це зробити – до цього його спонукає обов’язок перед своїм родом. Побажаємо йому удачі в тих нелегких пошуках.
Велика ж армія краєзнавців, методистів та викладачів освітніх закладів, журналістів та письменників, які користуються надбанням науки на сьогодні, повинна й надалі згуртовано продовжувати роботу із вшанування пам’яті нашого славного земляка. Давайте менше витрачати часу на зайву дискусію-«говорильню», а поряд з наполегливою пошуковою роботою в архівах (яку обов’язково потрібно проводити, так як, дійсно, в петренкознавстві існує чимало невияснених питань), треба організовано, дружньо й цілеспрямовано нести в маси творчу спадщину М.М.Петренка, зокрема його безсмертну пісню «Дивлюсь я на небо…». А конкурси, літературно-мистецькі вечори, пам’ятні дошки та майбутній пам’ятник нехай нагадують сьогоднішньому і майбутнім поколінням, що талановитий український поет М.М.Петренко – наш земляк, який прославив не тільки Слов’янськ, а й всю Україну. Ми гордимося з цього і будемо робити все, щоб імідж нашого прекрасного міста зростав, адже йому є чим пишатися.
Валерій Романько.
Голова Донецької обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
М. Слов’янськ Донецької обл. 18 лютого 2013 р.