Олександр Северин: “…і всім іншим особам”

У нас з вами у всіх є право на справедливий суд (правосуддя). Незалежно від того, що собі хоче-думає поточна влада, навіть незалежно від того, що вона понаписує у своїх поточних же законах. Хай влада лусне, але наше право залишиться.

 Відповідно до п.1 ст.14 ООНівського Міжнародного пакту про громадянські та політичні права “кожен має право <…> при визначенні його права та обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону”.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (Ради Європи):“кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків“.

Держава, якою б вона не була, не може цього змінити, не визнаючи свого перемінення не те що з “демократичної та правової” на тоталітарну, а взагалі на справжній послід. Але вона може пускати пил у вічі.

 Цілий розділ чинної Конституції України “понтово“, як напевно сказали би деякі пацани, названо “Правосуддя”, що свідчить про те, що у теорії (радше – у легенді) держава розрізняє чи робить вигляд, що розрізняє судочинство як процес та правосуддя як результат того процесу, та ще й вустами органу конституційного судочинства визнає, що “правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови що воно  відповідає вимогам справедливости”.

Конституція переконує нас, що “права і свободи людини і громадянина захищаються судом“ і називає основними засадами судочинства законність рівність всіх перед законом і судом, змагальність сторін. Слідуючи за нею, Кодекс адміністративного судочинства України називає завданням адмінсудочинства “захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб”. А принципами адмінсудочинства – те саме, що й Конституція, плюс принцип верховенство права, “відповідно до якого зокрема людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та виизначають зміст і спрямованість діяльности держави”.

 Гарно звучить? Як на мене – принаймні незле. От і забудьте. Коли влада не може відверто забрати у нас право, але дуже хоче, вона його упосліджує, вихолощує і манівцями зводить на пси.

 Як було відмічено, для того, щоби результатом процесу було правосуддя, а не лайно, загорнуте у папірчину з судовою печаткою, судочинство має бути законним, рівним та змагальним. Іншими словами, якщо якийсь “cуб‘єкт владних повноважень“ хоче обмежити вас у певному праві, суд має розглянути справу відповідно до матеріального і процесуального закону (а не як дідько на душу покладе), забезпечивши вам при розгляді справи такі саме права, як і “суб’єкту владних повноважень”, зокрема – можливість знати про дату, час і місце розгляду, право бути присутнім, право доводити, право спорити, право оскаружувати тощо. Це абетка, без знання і розуміння якої “суб‘єкт владних повноважень“ – авторитарна наволоч, а суд – продовжувач справи інквізиції та большовицьких “трійок”.

 Але Україна не була б насправді УРСР 2.0., якби в ній правосуддя існувало як правило, а не у вигляді рідкісних випадків, вдягнені в мантію герої яких заслуговують на прижиттєве вшанування у народних думах та статуетками Феміди з їхніми обличчями…

Натомість просторами Неньки переможно шириться ганебна практика ураження громадян у правах навіть без повідомлення  їм про це.

 Оце – заключний шматок одного з рішень Окружного адмінсуду м.Києва, яким право на мирне зібрання обмежено не лише певним громадянам-відповідачам, але і “всім іншим особам, які матимуть право реалізувати право на мирні зібрання”.

Ви знали, що вам щось заборонили? Що якби ви, ні сном ні духом не відаючи про ту заборону, вирішили взяти участь в якійсь акції на “забороненій” території, вас би, ймовірно, пов’язав “Беркут”. Зрештою, що вас, у грунті речей, просто “кинули“, жбурнувши ваше право під каток забаганки “суб’єкта владних повноважень” і не давши можливости навіть висловитися. Я теж не знав. Виявляється, саме так і є.

 Інформаційний центр “Майдан Моніторинг“ опитав органи місцевого самоврядування всіх обласних центрів України, міст Києва та Севастополя щодо того, чи ініціювали вони протягом останніх років позови про обмеження права на мирні зібрання необмеженому колу осіб (тобто “всім іншим особам….”, “… та іншим суб‘єктам“ тощо).  З Дніпропетровська повідомили про 11 таких випадків протягом 2010-2013 років,  з Одеси – про 2. Чітко заявили про те, що такі капості не практикують – Вінниця, Ужгород, Івано-Франківськ, Луцьк, Миколаїв, Рівне, Харків, Херсон, Черкаси, Севастополь. Самоврядувальники інших міст або відмовчалися, або відкараскалися відповідями про загальну кількість всіх позовних заяв.

 Але що ж зі столицею, стосовно якої неодноразово з‘являлися повідомлення про винесення судами ганебних рішень про “обмежити всім іншим”? Спроба дізнатися, хто є таким вигадливим – чи Київська міська державна адміністрація як ініціатор позовів, чи то суди, виходячи за межі позовних вимог, перетворилася на цікаву, майже детективну забавку.

 Отже:

 1. У КМДА було запитано про те “чи ініціювалися міською радою (виконавчим комітетом міської ради) протягом 2010-2013 років судові позови про обмеження реалізації права на мирні зібрання необмеженому колу осіб (“іншим особам, які реалізують право на мирні зібрання”, “всім суб’єктам, які реалізують право на мирні зібрання” тощо)? Якщо так, то скільки?”.

 2. КМДА від відповіді на запитання ухилилася, натомість повідомивши те, що і так відомо, про загальну кількість позовів про обмеження права на мирні зібрання взагалі:

 

3. Оскільки,  як свідчить чималий досвід, головним правилом мистецтва отримувати інформацію є наполегливість, то ми наполегливо перепитали про те саме.

 4. Відповідь КМДА була (тепер вже чомусь без висловлення поваги запитувачу)  такою:

  Ця друга відповідь примітна двома моментами.

Перший – “Департамент суспільних комунікацій КМДА“ підкреслює, що “повторно повідомляє“, тоді як повідомляє аж ніяк не “повторно”,   а по суті вперше, бо першого разу повідомив не про те, про що питали, а про те, що захотів  (див.п.2).

Другий, київські [само]врядувальники, як бачимо, по суті стверджують, що “усі позовні вимоги стосувалися конкретних осіб“ (виділення моє – О.С.). І це було б чудово, просто чудово. Якби не одна-єдина прикра дещиця.

 5. Це не так. Свідчення чому хоча б цей фрагмент з того самого рішення Окружного адмінсуду Києва, в якому (рішенні) стверджується, що саме позивач, себто КМДА, вимагав обмеження права “іншим суб’єктам”, а не лише відповідачам.

 Тому або грішить проти істини суд, пишучи в рішенні, що зробив капость за ініціативою КМДА, тоді як насправді за власною ініціативою вийшов за межі вимог КМДА. Або грішить проти істини КМДА і саме вона практикує заявлення засадничо позазаконних і антиправових позовів до необмеженого кола осіб, які про це геть не знають, тож і не можуть захиститися. Або-або, без варіантів.

 

Так саме без варіантів, що прагнучи до законности і правопорядку, а не до чого іншого (спокою владоможців, наприклад) Вищий адміністративний суд України зрештою міг би виконати дану ним ще у травні 2012 року обіцянку і видати Постанову “Про судову практику розгляду та вирішення адміністративними судами справ стосовно реалізації права на мирні зібрання“, в якій зокрема, чітко вказати на очевидне: якщо є правосуддя, то ніяких судових обмежень і заборон необмеженому колу осіб, а не лише відповідачам, бути не може*. Бо вже починає складатися враження, що якщо обіцяної постанови ВАСУ нема вже півтора року, то вона комусь не дуже потрібна, чи навіть дуже непотрібна.

 Принагідно у поміч ВАСУ, рівно як всім іншим адмінсудам та ініціаторам “обмежувальних” позовів – несподівана, слід зізнатися, шпаргалка від Харківської міської ради, де все необхідне сказане в одному реченні.

 Треба лише мати розплющені очі побачити очевидне та припинити ганьбище. Бо поки що там де у справах про обмеження права на мирні зібрання починається судочинство, майже завжди одразу у страшних корчах  вмирає правосуддя.

 

Олександр Северин, к.ю.н.,

ІЦ “Майдан Моніторинг“

 

__________

*Заборона встановлення судом обмежень свободи мирних зібрань необмеженому колу осіб (а не лише належно повідомленим про це відповідачам) прямо передбачено зареєстрованим у Верховній раді законопроектом №2508а “Про свободу мирних зібрань”