Мій товариш працює майстром на будівництві, чи, як раніше казали, прорабом. Він має бригаду узбеків. Для них, виявляється, наша злиденна країна є правдивим клондайком. Чи, принаймні, місцем, де можна заробити кількасот доларів для далеких родин, що живуть під дбайливою опікою місцевих ахметових, януковичів і тутті-фрутті.
Час до часу товаришеві доводиться вирішувати проблеми, які й не снилися його попередникам. Він носить мєнтам хабарі. Закуповує для узбеків продукти, аби ті зайвий раз не потрапляли на очі тим же таки мєнтам. А раз на три місяці вивозить до найближчого кордону, аби вони через день могли в’їхати знову і перебувати в Україні наступних 90 днів.
Перетікання людей з однієї країни до іншої трохи нагадує мені повінь, що заповнює всі порожнини в земній корі. Фізика вчить, що рівень води у сполучених посудинах неодмінно вирівнюється. Так мало б бути і в економіці, коли б вона була справді глобальною. Тобто не розділеною кордонами, митницями, тарифами, візовими греблями й податковими шлюзами, що роблять легенду про “вільний ринок” однією з найбільших брехонь сучасного світу.
Економіка, як і фізика, має свої закони. Тож вода все одно знаходить шпарини у загорожах. Українці їдуть на заробітки до Португалії, португальці (кваліфіковані) — до Анголи, ангольці — до Південної Африки. А нещодавно я прочитав, що і шведи не проти підзаробити в Норвегії — тій самій, яку їхні предки вважали країною безпросвітних злиднів.
Вода розливається, розмиває шпарини, протікає під греблями. І ніяке укріплення гідротехнічних споруд не зупинить всесвітньої повені. Мій товариш це знає. Тож читає собі на дозвіллі узбецького словника, хоч, можливо, варто було б одразу починати з китайського.
Газета по-українськи
Джерело: <a href=”http://gazeta.ua/articles/ryabchuk/_povin/511099″>Gazeta.ua</a>
Маєте рацію, шановний пане Миколо, що погляд на одну і ту саму ситуацію у кожногої людини різний. У той час, коли для узбеків Україна навіть не виглядає , а таки є Клондайком, для українців вона делікатно кажучи неприваблива з огляду непропорційності “вкладеної праці до оплати”.
Чи можна нас за це посуджувати? І так і ні. Мільйони українських мігрантів “відлітають”, мов у вирій до Португалії, Іспанії, Греції, Італі і т.д. Вже навіть є ЗАРОБІТЧАНСЬКА ПРОЩА. ( Здається щой-но розпочалася на Тернопіллі) . Сумно, боляче і взагалі щось далеке до нормального зрозуміння. Люди прирікають себе на муки розлуки ( душевні), але й для багатьох муки фізичні, бо ті роботи, які вони “там” виконують далеко не поважні ані з точки зору оплати, ані значимості, хоча вкладають ДУЖЕ І ДУЖЕ БАГАТО. Але це видно пригнічення прагматизму дається “в знаки”. Роблять це заради того, щоб родина могла “вижити”. Точно те саме, що й згадані Вами узбеки. Однак, якщо порівянти Узбекістан і Україну спільного в них є тільте, що назви країн починаються з тієї самої літери “У”. Все решту, як небо і земля.
Однак узбеки тут вибрали краще з гіршого. Ними опікується майстер. І як виглядає він їх не кривдить ( праведна душа!), а навпаки допомагає навіть більше, ніж може,щоб ці люди праці могли заробити копійчину для родини. Біда, що майстер мусить носити хабарі мєнтам, бо таким чином він підтримує зло, яке набрало катастрофічного розмаху в Україні і таки є однією з ВЕЛИЧЕЗНИХ причин української міграції. Розумію чому він це робить, але навіть не хочу збагнути пощо. Ніби він порядний хлопака, бо мастячи мєнтів тримає їх під контролем ( щоб не прикрили роботи), опікується заробітчанами. Також честь і слава йому, але у моєму розумінні це – І свічку для Бога, й чортові – огарок. І ця нечиста сила настільки зміцніла, що вже не буде де поставити Богові свічки. А робимо ми це своїми руками. “Це дійсність нашого життя” хтось скаже з віддихом розпуки. Але чи такої дійсності українці хочуть? І як довго вона буде “дийсностю”, якщо денно її підтримувати без викидів совісті.
Раз мені довелося вислуховувати “сповідь” доброго комуніста. Ніби наш працьовитий хлопака, що хотів кращого життя, а тут партком ще й “заохотив” і квартирою, і машиною, і майстерською посадою. І він погодився… тільки тому, що він ЇМ ВІРИВ. Він не бачив , що довкола відбувається – пелина на очі спала. Не знав ( чи не хотів знати) про політв’язнів, які також хотіли кращого життя і не тільки для себе, але для цілого народу. Хотіли волі спілкуватися своєю мовою, заробляти на хліб чесною працею та бути пошанованими за те, що вірили в Бога і любили свою землю. Він був медіатором. Користаючи особисто він навіть не думав про тих, хто не переступив межі свідомості. Йому було добре, а те, що тим “непластичним” через нього було ще гірше -він навіть не переймався. так, завжди є хтось гнучкіших заради матеріальних благ.
Те, що на дозвіллі майстер збагачує свій словниковий запас узбецькими словами – похвально. Скільки знаєш мов… Але це зараз. Як довго так триватиме?
Ви дуже добре підмітили “хоч, можливо, варто було б одразу починати з китайського”. Тільки нехай не забуде заховати український, бо якщо китайці, які вже навіть не на порозі, а таки в хаті (дякуючи “мудрій політиці нинішнього уряду, що ротринькує решти української землі) – не будуть з ним панькатися так, як він з узбеками. Вони переберуть його посаду та будуть вимагати китайської він нього, і не на правах майстра- робітника, а господаря і найманця-раба. Перегляньмо історію китайської спільноти у США за трішки більше, ніж за 100 років. Він принижених до різвоправних. Це добре. Але Україна не США і у тому вся біда.
Але погляньмо на батьківщину китайвів Китай. Якщо ти не комуніст, тоді ти безправний раб. І корупція там далеко не українська.
Сумно мені так думати, але може цей майстер , як останній з могіканських українців буде медіатором поміж новим господарем з Китаю і узбеками. Хто зна? На це довго не треба буде чекати.
Даруйте, маю ще одне на думці. Ніколи не чула вислову ” брехонь “. Знаю, що кажуть побрехеньок. Чи це легітимне слово , чи зі Рябчуківське? Ласкаво прошу витлумачити