Свобода краще, ніж несвобода.
Дмитро Медведєв
У житті кожного відомого політика настає момент, коли з творця ситуації він перетворюється на її заручника, а розпочаті в минулому дії визначають подальші рішення. Лише деякі державні діячі здатні успішно кинути виклик своєму минулому й перемогти у боротьбі з ним. Більшість же залишається в нею ж створеній колії, яка швидко поглиблюється і якогось моменту змушує цих діячів вдаватися до дій, які прямо суперечать їхнім інтересам.
За всієї суперечливості оцінок Володимира Путіна, значущість його постаті як охоронця і навіть рятівника “російської системи” після хаотичних реформ кінця XX ст. не заперечує жоден коментатор. Так само незаперечно й те, що надання Росією політичного притулку колишньому підряднику ЦРУ та АНБ США Е.Сноудену, що спричинило нинішнє охолодження відносин зі США, — яскравий приклад наростання несвободи нинішнього хазяїна Кремля. Залежність від пройденого шляху стає дедалі відчутнішою.
Необхідно особливо підкреслити, що російське керівництво зробило все, щоб уникнути або хоча б відтермінувати ухвалення неприємного рішення. Цілком очевидно, що черговий подразник в і так досить проблемних російсько-американських двосторонніх відносинах (чого варта лишень розбіжність позицій щодо Сирії та інших близькосхідних питань!) не був потрібен нікому.
Втікач — шпигун-ідеаліст, який розповів Америці й усьому світу про те, що американські спецслужби реалізують глобальні програми моніторингу в Інтернеті, навряд чи похитнув уявлення про світ, яке склалося в головах людей, котрі знаються на реаліях міжнародної політики та операцій спецслужб. Ще сумнівніше, що новий викривач професійних секретів американського розвідувального співтовариства викликав співчуття в кадрових офіцерів ПГУ КДБ СРСР. Швидше, навпаки. Від своїх предосить натерпілися в “буремні 1990-ті”.
Схоже, що росіяни сподівалися одержати всю можливу технічну інформацію про функціонування американської електронної розвідки, а потім перекинути відповідальність за подальшу долю Е.Сноудена одному з антиамериканськи налаштованих урядів. Досить стандартна двоходівка, нічого надзвичайного.
Однак цього разу не вийшло. Надто важливим виявився цей випадок для адміністрації Б.Обами на тлі справи Бредлі Меннінга, рядового армії США, який передав на сайт WikiLeaks попередню порцію американських секретів. Надто переконливо була критика опонентів, які закидали Білому дому зовнішньополітичну беззубість. Надто привабливою видалася можливість продемонструвати необхідну твердість, не наражаючи на ризик ключові пріоритети курсу на скорочення надлишку зобов’язань. Ідеться ж, зрештою, не про конкуренцію на пострадянському просторі чи протиракетну оборону. Охочі можуть легко продовжити список.
І Кремль В.Путіна, який уже не один рік підігріває й експлуатує традиційні антиамериканські стереотипи російської масової свідомості і при цьому досить щільно й успішно співробітничає зі США в надзвичайно чутливих сферах, таких як підтримка афганської операції НАТО, був змушений обрати імідж в очах глибоко зневажуваного “піпла”, а не “серйозні відносини із поважними людьми”. Утім, нічого особливо страшного не сталося. І це найважливіший результат скандалу.
Публічна реакція адміністрації президента США на російське рішення про надання політичного притулку Е.Сноудену була досить гострою, але загалом стриманою. Було оголошено про відмову від двосторонньої зустрічі
Б.Обами з В.Путіним, яка планувалася на вересень у Москві, куди американський лідер збирався заїхати по дорозі до Санкт-Петербурга, де має відбутися наступне засідання “Великої двадцятки”. Утім, офіційно йдеться не про відмову, а про чергове перенесення. Серед попередніх затримок — наприклад, відмова В.Путіна від поїздки до США на саміт “Великої вісімки” у 2011 р., яку офіційно пояснили завантаженістю російського президента, однак насправді вона була пов’язана з відсутністю прогресу щодо ПРО та підготовкою “акта Магнітського” (законодавчої заборони на видачу американських віз російським чиновникам, підозрюваним у порушенні прав людини).
Позицію адміністрації США в цілому підтримали американські політики, у тому числі колишній держсекретар в адміністрації Дж.Буша К.Райс, сенатори Дж.Маккейн і Л.Грем. Цікаво, що серед додаткових заходів, спрямованих проти Росії, сенатори, поряд із прискоренням переговорів щодо Трансатлантичного торговельно-інвестиційного партнерства, запропонували повернутися до питання про вступ Грузії до НАТО. Водночас у західній пресі достатньо й дошкульних коментарів, в яких американського президента обвинувачують в зайвій м’якості на тлі ефективності В.Путіна як “гросмейстера зовнішньополітичного реалізму”.
Росіяни, та й американці, не зацікавлені в подальшому погіршенні ситуації у двосторонніх відносинах. Москва і меншою мірою Вашингтон уживають заходів з нейтралізації негативного впливу шпигунського скандалу. Перезавантаження остаточно завершено, однак про нову холодну війну й навіть холодний мир не йдеться.
Уже 9 серпня відбулися переговори держсекретаря США Дж.Керрі з його російським колегою С.Лавровим, а також міністрів оборони двох країн Ч.Хейгела та С.Шойгу. Відсутність реального прогресу щодо ситуації в Сирії (після п’ятигодинних переговорів сторони вкотре обмежилися черговими заявами про необхідність політичного рішення) на тлі обережно-позитивних заяв із приводу Е.Сноудена (С.Лавров назвав скандал “аномалією”) чітко свідчить про справжні причини охолодження американо-російських відносин. Із досить примирливими заявами виступив і помічник президента РФ Ю.Ушаков (екс-посол РФ у США), а сам В.Путін надіслав телеграму колишньому президентові США Дж.Бушу у зв’язку з операцією на серці. Російська преса підкреслює малу важливість і часову обмеженість охолодження. Трохи приглушена, однак не припинилася й антиамериканська пропаганда.
Важливо зазначити, що на прес-конференції 10 серпня Б.Обама заявив, що скасування саміту пов’язане не стільки зі шпигунськими пристрастями, скільки з відсутністю позитивного порядку денного для переговорів. Розбіжність позицій і відсутність прогресу з питань громадянської війни в Сирії та дотримання прав людини було названо основними каменями спотикання. Водночас американський президент підкреслив, що про бойкот Олімпіади-2014 у Сочі не йдеться. Б.Обама також анонсував набір планованих заходів щодо посилення нагляду за американською електронною розвідкою, необхідність подальшого функціонування якої не підлягає жодному сумніву. По-перше, адміністрація подасть Конгресу проект відповідних змін до законодавства. По-друге, буде здійснено реформу суду з нагляду за зовнішньою розвідкою (FISC). По-третє, буде збільшено прозорість діяльності американських спецслужб у цій сфері. І, по-четверте, що найбільш цікаво, президент США заявив, що буде створено групу експертів високого рівня для аналізу потенціалу технологій електронного перехоплення та їхнього впливу “на нашу (американську. — Авт.) безпеку, нашу приватність і нашу зовнішню політику”. Не виключено, що американці розмірковують про глибоку реформу цієї сфери. А це по-справжньому серйозно й може мати наслідки для всього світу. Казус Е.Сноудена продемонстрував низку важливих і цікавих моментів у світовій і російській політиці.
По-перше, реальна впливовість США у світі не настільки велика, як стверджують численні конспірологи, і не настільки мала, як про це говорять американські експерти з числа противників Б.Обами. Навіть керівництво гігантського Китаю, не кажучи вже про, здавалося б, відверто антиамериканські уряди окремих країн Латинської Америки, не бажає загострювати відносини з Вашингтоном, кидаючи виклик чутливим для Білого дому питанням. Загострення може завдати шкоди двостороннім відносинам зі США та інтересам цих держав. Водночас Росія та її керівництво, діючи відповідно до внутрішньополітичної логіки, готові на досить жорсткі демонстративні кроки. При цьому їхній негативний зовнішньополітичний ефект, як і потенціал американського впливу в Росії, не слід переоцінювати.
По-друге, екстравагантні заходи без особливого страху зруйнувати відносини стали можливими, бо руйнувати вже особливо нема чого: те, що вижило, об’єктивно відповідає вищим інтересам двох країн незалежно від поточної позиції еліт. Все інше давно згорнуто. Таким чином американо-російські відносини об’єктивно характеризуються досить високим ступенем суперечливості й, що, ймовірно, більш важливо, обмеженістю позитивного порядку денного. Двосторонні економічні відносини не вельми значимі. Взаємодія в галузі міжнародної безпеки, безумовно, більш значима, але її потенціал також не слід перебільшувати. Ядерні стратегічні озброєння — давно вже не основна світова проблема. Реальне бажання й спроможність сторін спільно переборювати міжнародні кризи — також невеликі. Відносини в гуманітарній сфері й поготів на дуже низькому рівні. Про загальні цінності теж складно говорити без іронії. Попри все це, співробітництво між двома країнами триватиме, і в галузях, які становлять взаємний інтерес, досягатиметься прогрес.
По-третє, східноєвропейський регіон зберігає своє цілком периферійне місце серед зовнішньополітичних завдань сьогоднішніх США. Спроби використати конфліктний потенціал в американо-російських відносинах для досягнення зовнішньополітичних цілей України навряд чи будуть надплідними через відсутність американського інтересу і, безумовно, не можуть розглядатися як важлива складова державної стратегії. Утім, це тема окремої великої статті.
І останнє, проте не за значимістю. Ситуація з Е.Сноуденом засвідчила, що рівень реальної залежності російського керівництва від думки своєї соціальної опори — консервативно налаштованих верств російського суспільства, значно зріс за останні роки. Очевидним є важливий, хоча й цілком передбачуваний, парадокс — ляльководи дедалі більше залежать від своїх маріонеток, самі поступово перетворюючись з маніпуляторів на учасників лялькового дійства. Цікаво тільки, чи є в цього театру хазяїн? Утім, навряд чи.