13 грудня 1981 року генерал Ярузельський запровадив у Польщі військовий стан. Пізніше, на судовому процесі, він скаже на своє виправдання, що не мав іншого виходу, бо інакше Москва зробила б усе замість нього. I справді, кремлівські старці з занепокоєнням позирали в бік найнепокірливішого бараку в комуністичному таборі, де розгортався масовий страйковий рух. І — найстрашніше — поставали справжні незалежні профспілки.
Як завжди, винуватцями заворушень було оголошено зовнішніх “ворогів” — адже самі поляки, як і теперішні українці, ніколи б не додумалися без проклятого Заходу до таких речей, як свобода, гідність і справедливість. “В беде не оставим и в обиду не дадим”, — пообіцяв полякам московський генсек і для більшої переконливості провів під їхнім кордоном масштабні військові маневри.
Усі диктатори чомусь переконані, що для утримання влади потрібна лише достатня кількість армії та поліції. Сьогодні, правда, вони вивчили ще й магічне слово “політтехнології” — як засіб конвертування грошей у владу та наступного її конвертування у ще більші гроші.
Тарас Чорновіл, який 2004 року працював у штабі Віктора Януковича — не офіційному, на чолі з Тігіпком, а в тіньовому, під орудою іншого персонажа, — розповідає, як намагався втримати свого патрона від занадто безсоромних маніпуляцій. На що той бадьоро, цілком по-регіонівськи відказував: “Да ладно, не бзди! Все схвачено!”.
Сьогодні той персонаж посилає головорізів із “Беркута” бити студентів і майстерно фальсифікує довибори в чотирьох округах. Він переконаний, що “все схвачено” і що нічого йому за це не буде, крім державних нагород від подібного типа, званого “президентом”.
Можливо, замість Квасневського й Кокса, Євросоюз мусив би послати до них на переговори когось на зразок Ярузельського.