Джеймс ШЕРР: «Я вважаю, що буде кардинальна зміна поведінки Заходу, і Росія це відчує»

Останніми днями всім у всьому світі стало зрозуміло, що Україна стала об’єктом агресії з боку Росії, яка, порушуючи всі норми міжнародного права, окупувала Крим. Які цілі переслідує Росія, пішовши на такий крок, та які подальші сценарії збирається розігрувати Путін щодо України? Чи зможе Захід зупинити Росію і змусити її вивести війська з Криму? Про це — в інтерв’ю із старшим науковим співробітником Британського королівського інституту міжнародних відносини Chatham House Джеймсом ШЕРРОМ, який майже 20 років займається дослідженням безпекового сектору України.

«ВІД ТОГО, ЩО МИ ВСІ РОБИТИМЕМО, ЗАЛЕЖАТИМУТЬ ДІЇ РОСІЙСЬКИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ…»

— Мінімальна мета Росії — зробити Україну некерованою. А її максимальна мета полягає в забезпеченні підпорядкування України за згодою Заходу. Разом із тим, першочергова мета Москви — переконати Київ, Брюссель і Вашингтон, що нічого важливого не може відбутися в Україні без її згоди. Для досягнення цих цілей, вона буде прагнути федералізації (яка в сьогоднішніх умовах означає де-факто розпад) і «особливий статус» для Криму, який передбачає встановлення режиму спільного суверенітету або, як варіант, «незалежності» під російським «протекторатом» за моделлю Південної Осетії/Абхазії. Не дивуйтеся, якщо подібні «рішення» буде запропоновано наступними днями чи тижнями.

За останні кілька тижнів, Україна була об’єктом того, що чекісти називають комбінаціями: комбінованого використання засобів для досягнення комбінації цілей. Засоби, які використовуються, є спеціально гнучкими. Мета, ймовірно, є ще більш гнучкою, ніж думають люди. Ключова мета нинішньої військової операції — це розвідка боєм: військові дії з метою оцінки намірів супротивника та його сили. Зверніть увагу на відповідь Кремля на дозвіл державної Думи щодо залучення військ в Україні: Путін «буде приймати ці рішення з урахуванням того, як розвиватиметься ситуація». На мій погляд, ці рішення залежатимуть виключно від реакції нової політичної влади, збройних сил, котрі є у їхньому розпорядженні, західних партнерів України. Тобто, залежно від того, що ми всі робитимемо, російські збройні сили будуть або розширювати свої операції на території України, або окопуватися чи виходити.

Те, що ми спостерігаємо зараз, це план Путіна «B». Він почав його реалізувати після провалу плану «А»: операції «Бумеранг» і «Хвиля» (які невипадково проходили за сприяння колишнього першого заступника начальника ГРУ РФ). Але вторгнення в Україну, спершу крадькома, а потім — великими силами, не є імпровізацією. Серйозне планування, ймовірно, почалося 24 січня, коли Рада безпеки РФ посилила повноваження Генерального штабу. Наступного дня начальник Генерального штабу генерал армії Герасимов заявив, що в ході цілоденної наради в Академії Генерального штабу було вироблено «комплекс заходів, необхідних для переходу країни на військовий стан». Він також заявив, що інтернаціоналізація «збройної боротьби» в Україні вже почалася під егідою Заходу. Я вважаю, що, коли Янукович зустрівся з Путіним у Сочі 4 лютого, йому було пред’явлено ультиматум: придушити повстання, інакше його буде розчавлено іншими.

Ця послідовність, здається, розв’язує таємницю: рішення Януковича в останню хвилину підписати посередницьку угоду з ЄС 20 лютого. За словами міністра закордонних справ Польщі Сікорського, Янукович опирався протягом усієї зустрічі. Тоді він поговорив з Путіним по телефону. І після цього здався. У перекладі це означало: план «А» вичерпав себе і Януковича можна було позбутися. Ейфорія, з якою супроводжувався його від’їзд із Києва, дуже нагадує ейфорію, яка наступила після короткострокового виводу радянських військ з Будапешту в 1956 році та переддень розгрому Празької весни в 1968 році. Спільне у цих подіях: планування, обман і підступність.

У той час як українці борються проти плану «B», є всі можливості започаткування плану «C»: непрямий політичний маневр, який виробляє угоду з «врегулювання» за спиною країни. Завжди варто процитувати Леніна: «Який дурень може повірити, що ми могли б перемогти наших ворогів без наших прихильників у їхньому таборі?» Кожен у новій владній коаліції України є непримиренним ворогом Януковича та кланів, пов’язаних із ним. Не кожен є ворогом Росії чи Путіна особисто. «Розв’язання» енергетичних криз 2006 та 2009 років не забули в Москві. Про це варто згадати в Києві. Якщо у верхівці української влади є тріщини, Путін буде шукати їх — і знайде.

— Як ви оцінюєте реакцію Заходу на те, що відбувається в Криму?

— Перші відгуки на високому рівні викликали збентеження. Тим не менш, протягом 24 годин відбулася метаморфоза. Держсекретар Керрі, який зараз охарактеризував дії Росії як «нахабну агресію», попередив, що Сполучені Штати та десять їхніх найважливіших союзників готові «йти до кінця, щоб ізолювати Росію економічно», що всі інші варіанти залишаються «на столі», і що відмова Росії вжити «негайні та конкретні кроки», аби змінити курс, матиме «серйозні» наслідки. Генеральний секретар НАТО, який має репутацію надміру довірливого щодо Росії, сказав, що агресія «загрожує миру та безпеці в Європі». Ця заява є наскільки жорсткою, наскільки дозволяє офіційна мова.

Це приголомшливе перетворення спонукає мене не вперше сказати, що західна політична культура ґрунтується не на «вертикалі влади», а на комунікації «знизу-вгору» (від робочого рівня до осіб, які ухвалюють рішення). Тижнями державні й незалежні експерти, цивільні та військові штаби (деякі з них — цілодобові центри з урегулювання криз) стежили за розвитком подій, обмінювались оцінками і готували аналізи та рекомендації для осіб, які приймають рішення. У звичайні часи повідомлення «пом’якшуються», коли вони передаються вгору по ланцюжку. Але в період кризи, «гарячі та прямі/жорсткі відверті» оцінки з вдячністю приймаються. Я бачив, що це відбувалося декілька разів, і це відбувається зараз.

Проте українці мають рацію, залишаючись скептиками до того моменту, поки Захід почне діяти. З нашого боку щодо Росії треба вжити заходи, які є асиметричними, систематичними і нав’язують справжній дискомфорт. У деяких країнах, де присутність бізнесу Росії є високою (наприклад, у Великій Британії та Німеччині), заходи можуть бути більш обмеженими та менш помітними, ніж цього хотілось би. У інших (як США) вони можуть бути драматичними. Я не виключаю військову складову в такому вигляді, як виклав адмірал Джеймс Ставрідіс, колишній ВГК ОЗС НАТО в Європі, в інтернет-журналі Foreign Policy за 1 березня 2014 року. В цілому, я вважаю, що буде якісна зміна поведінки Заходу і Росія це відчує.

Не менш важливим є те, що з боку Заходу відбувається швидке відродження і модернізація всього механізму підтримки НАТО та ЄС, модернізації та реформування оборони, безпеки та правоохоронних органів України. Довгострокові потреби є серйозними. Безпосередні потреби — очевидні.

Вкрай важливим, як ми знаємо, є надзвичайний пакет фінансової допомоги. Одна частина цього пакету повинна бути надана негайно, щоб уряд і банківська система могла продовжувати функціонувати. Друга частина, більший компонент, необхідний для відновлення платоспроможності. Ця частина буде надаватися з умовами, які українцям не сподобаються, але які вони повинні вітати. Без них економіка продовжуватиме «пожирати» гроші у великих масштабах. За останні чотири роки економіка втратила здатність надавати винагороду за сумлінну працю. Допоки податкова система не заохочує підприємництво, допоки майно не знаходиться в безпеці, допоки не буде усунено системи прихованих субсидій і преференцій, Україна не матиме майбутнього, яким українці могли б пишатися. Ні ЄС, ні МВФ не очікує, що нова влада України вирішить ці проблеми найближчим часом. Але вони повинні почати їх вирішувати.

Нарешті, українці можуть розраховувати на національну та міжнародному допомогу в пошуку та поверненні мільярдів, які було викрадено з країни.