Ще не погасли свічки у пам’ять загиблих на Майдані, як все, на жаль, повертається “на круги своя”. Та чи маємо ми право дозволити згаснути сподіванням громади на те, що у нашому домі під назвою Україна нарешті запанують справедливість, демократія і свобода слова?

Міняються місцями опозиція і «пропозиція», змінюються прізвища очільників полтавської влади, тільки десятиліттями не змінюється гендиректор ОДТРК «Лтава» Микола Ляпаненко, котрий дав учора гучного ляпаса тисячам полтавців і жителям області, які неодноразово пікетували телерадіокомпанію і під час Помаранчевої, і нинішньої революції, голосували за недовіру персонально Ляпаненку й скандували йому: «Ганьба!»

Ляпаненко так браво звітував про роботу телерадіокомпанії на спільному засіданні депутатів Полтавської облради й громадськості, наче то не у нього ще якісь два-три тижні тому велелюдні мітинги вимагали надати ефір тодішнім опозиціонерам-майданівцям; наче не в передачах «Лтави» спікери Партії регіонів з ОДА постійно називали повсталий проти диктатури народ екстремістами й фашистами. Він навіть телемарафон 28 лютого – 1 березня ц.р. проти окупації Росією України, який координували ми з Олегом Пустовгаром, примудрився зарахувати собі в актив…

Навіть своє ганебне пристосуванство до влади протилежних мастей і бігання по партіях (тільки в Інтернеті знайшла мінімум три, де Ляпаненко «відмітився», «шукаючи себе», – Партія  народно-економічного розвитку, Народна партія Литвина, Партія регіонів) він назвав позитивною рисою… – гнучкістю.

Я запитала Ляпаненка, чи розуміє він, за що ж йому кілька разів полтавський Євромайдан як анафему проголошував недовіру?  Але оскільки відповіді від нього не дочекалася, тож відповіла сама. Тому що мовлення «Лтави» умовно можна розділити на два основні блоки: художньо-розважальне та громадсько-політичне. І якщо до першого запитань  небагато, то саме друге уособлювало необ’єктивність, цензуру, заангажованість.

Щоденне віче полтавського Євромайдану збирається в облраді о 17.30. Зранку ж активістів було мало. Зате М.Ляпаненко привів чоловік із 70-т членів трудового колективу, які бурхливо реагували на кожне критичне зауваження в бік ОДТРК «Лтава» чи її шефа.

З виступів журналістів «Лтави» стало зрозуміло, що вони вважають свої передачі неперевершеними, що вже досягли вершин своєї творчості, взяли Бога за бороду, почивають на лаврах, тому навіть конструктивна критика їх дратує.

Тільки як же бути з тим, що, по-перше, немає межі досконалості, по-друге, що творча людина, яка зупинилася у своєму духовному розвитку, починає швидко деградувати, а по-третє, глядач, клацаючи пультом по телеканалах, порівнює якість передач і, природно, хоче від місцевих журналістів не гіршого.

Можна звісно, робити свої геніальні передачі, самим їх дивитися й тішитися з того (такий собі нарцисизм державним коштом), відмахуючись від того, що сучасний глядач і слухач хочуть громадянської журналістики.

Однак, якщо глядач щороку платить зі своєї кишені на утримання державної ТРК «Лтава» 12 мільйонів гривень, то відмахуватися від його зауважень принаймні некоректно.

А ще, як засвідчили виступи «лтавівців», їх «не гріє» ідея наглядової ради при ОДТРК (у той час, як народ України вимагає швидшого створення суспільного телебачення) і навіть пригрозили облраді, що якщо їх викликатимуть на килим, як зараз, то «облрада програє, не стартувавши». Отакої!!!

Людмила Кучеренко,

президент Полтавського обласного медіа-клубу