Кіровоградці студенти знайшли другу родину в Бережанах

Активісти Кіровоградського і Бережанського (Тернопільська обл.) Євромайданів вирішили стати містами-побратимами, і з метою об’єднувати молодь України, запросили один одного в гості.

Перший візит відбувся на Вербну неділю — до Бережан вирушили студенти з Кіровоградщини. Гостини тривали два дні. Своїми враженнями від перебування на Тернопіллі поділилися учасники поїздки.
Дорога до Бережан була довгою. Спочатку ми мали дістатися Знам’янки. Їдучи в автобусі, наша делегація з 20-ти осіб співала українських пісень, а на вокзалі вирішила влаштувати флешмоб і виконати державний гімн. Реакція людей на це була різною: хтось встав і, поклавши руку на серце, співав разом з нами, хтось залишився байдужим, а ось пан міліціонер взагалі «відзначився», вийшовши з зали вокзалу (мовляв, телефонують мені, який гімн).

Далі нас чекала 12-годинна подорож у суперкомфортабельному потязі «Дніпро-Львів», де чай ви маєте купувати не залежно від того, хочете цього чи ні (хоча чай, насправді, був смачний). Студенти-журналісти розважалися по-своєму, беручи інтерв’ю в кожного нещасного, якому довелося їхати з ними в одному вагоні.

4 ранку. Тернопіль зустрів нас невеликим дощем, а ми його — гімном України. Щоправда, на пероні, де ми його співали, майже нікого не було, але це не завадило нам патріотично почати наш день. Біля вокзалу нас зустріли пані Галина та водій Андрій. Наше знайомство з Бандерівським краєм розпочалося з Тернопільського Майдану. Пані Галина провела нам невелику ознайомлювальну екскурсію. Далі наш шлях пролягав до Збаражу. Там, дочекавшись світанку, ми мали честь вшанувати пам’ять героя Небесної сотні Устима Голоднюка.

Година часу — і ми нарешті прибули в Бережани. Там нас вже чекали наші євромайданівські родини, з якими ми знову заспівали державний гімн. Нас двох голодних і холодних прихистила добра дівчинка Тетяна. Обігрівши та нагодувавши, Таня відвела нас до місця зустрічі з екскурсоводом нашої групи. Після екскурсії бережанськими вулицями, під час якої ми дізналися найцікавіші легенди міста, нас чекала зустріч з представниками місцевого Євромайдану. Круглий стіл відбувався в Бережанському інституті. Перше, що нас приємно здивувало – наявність каплички в стінах закладу. Нас вітали поважні персони цього міста. Особливо запам’ятався перегляд відео, присвячене пам’яті Небесної сотні. Не змовляючись, всі присутні підвелися. Дивилися відеоролик у повній тиші. Багато хто плакав. Після цього – ми вшанували загиблих хвилиною мовчання. Говорити було важко, але зустріч продовжилась. Кіровоградська делегація та бережанці обмінювалися враженнями та історіями своїх Майданів. Зустріч закінчилася оптимістично: ми дякували за гостинність і запрошували їх відвідати наше місто.

Після обіду Тетянка провела нам власну екскурсію, показавши нам бережанський замок, річку Золота липа та місцеві озера. Далі в нас була запланована автобусна подорож «Стежками Героїв». Ми відвідали кілька сіл, де змогли сповна відчути атмосферу Західної України. Нас усюди зустрічали, як рідних. В селі Божиків, де нещодавно встановили пам’ятник Героям Небесної сотні, ми долучилися до молебню за загиблими героями. Нас вийшло зустрічати майже все село. Попри холодне повітря, нас гріло тепло цих людей. Ми співали гімн разом з мешканцями та священиками цього села. Далі нас чекала справжня польова кухня. Годували нас смачно, і дуже великими порціями, які ми ділили на двох-трьох, а Бережанцям все здавалося, що ми голодні. Подякувавши за гостинність, ми сіли в автобус. Турботливий водій Андрійко дав нам ковдру, якою ми вкрилися учотирьох. До речі, його жарти про москалів були завжди смішні та в тему. З гарним настроєм ми повернулися в Бережани, де на нас чекав майстер-клас з писанкарства. Здавалось, навчитись розписувати писанки – це надреальна мрія, але в Бережанах можливо все. Всі зосереджено малювали свої закарлючки. Наш «перший клас» освоїв техніку писанкарства за 2 години.

Всі «офіційна заходи» на цей день завершились, тому ми мали змогу прогулятися вечірніми Бережанами з нашими волонтерами. Таня провела нам свій майстер-клас: як не вбитися, йдучи в темряві по бережанським дорогам.

Прогулявшись містом, ми поїхали в наш бережанський дім. Зайшовши до будинку, ми відразу відчули теплу домашню атмосферу. Світлана, Тетянина мама, зустріла нас зі словами: «О, дітки мої прийшли». В нас була родинна вечеря, де ми ближче познайомилися один з одним. Визначивши плани на Вербну неділю, ми ще довго розмовляли про все на світі.

Ранок наступного дня розпочався з традиційної в цій родині недільної страви — вареників. Після смачного сніданку, ми всі разом поїхали на службу до Бережанської церкви, яка знаходиться прямо на площі Ринок. Там панувала особлива святкова атмосфера. Ми освятили баськи (так там називають наші котики), які нам завчасно підготувала турботлива Тетянина мама. Далі наша родина вирішила влаштувати нам подорож до Хресної дороги. Це прекрасна гірська місцина, поросла хвойними лісами, де влаштовані імпровізовані станції, що ілюструють шлях Христа на гору Голгофу.

Далі на нас вже чекали заплановані заходи, а саме — екскурсії місцевими музеями, більшість з яких знаходиться в Ратуші. Пан Микола, екскурсовод краєзнавчого музею, стисло представив у своїй розповіді історію і культурні традиції Опілля (так називають Бережанщину). Особливо близьким став міні-музей реліквій з Майдану. Неординарна особистість, пан Володимир з бережанського Євроцентру, де видається газета “Береж-info”, ознайомив нас із їхньою діяльністю та обдарував сувенірами.
Останнім запланованим заходом у Бережанах стала музична реколекція «7 слів Христа на хресті» струнного квартету зі Львова. Виступ відбувався в центральному Соборі міста. До слова сказати, церква ця – демократична: дівчата не зобов’язані покривати голови хустками, зайшовши в приміщення.

На гарну дорогу нас благословляв священик. Спільно з бережанцями ми прочитали молитву та заспівали гімн. В душу запали слова священика: «Я так люблю свою Україну убогу. Дай Бог, аби вона була багата» і «Яка прекрасна людина, коли вона Людина». Бережанські родини справді стали нам рідними, тому прощатися було складно: сльози, обійми, взаємні запрошення в гості.

Та і це ще не кінець нашої подорожі. Дорогою до Тернополя з гальорки лунали розчулені вигуки: «Куди ви нас везете, везіть нас назад!». Прибувши до Тернополя, ми мали ще годину вільного часу. Водій Андрійко запропонував нам подивитись на «Тернопільське море» і прогулятися набережною цього прекрасного міста. Вже після цієї прогулянки ми відправились на вокзал. І тут знову були сльозливі прощання.

В потяг ми зайшли стомлені, засмучені від прощань, але задоволені подорожжю. Можна ще довго описувати деталі наших відвідин Бережан, але найбільше вразили там люди: їхня щирість та гостинність. Ми відчували себе так, ніби ми вдома. Отримали стільки тепла, що за це постійно хочеться дякувати. Це місто, в яке хочеться повертатися. Додому. До наших родин. Тепер ми чекаємо приїзду наших гостей у Кіровоград, який заплановано на середину травня.