У містах і селах Полтавщини поки що не рвуться міни й снаряди, але холодний подих війни відчутний: похорони загиблих в зоні АТО земляків і… біженці. Полтавська область – восьма в Україні за кількістю переселенців: нині їх тут понад 13 тисяч.
Вони є практично в кожному населеному районі. На Миргородщині їх би точно було набагато менше, якби «сарафанним» радіо серед біженців з Донецької й Луганської областей не поширювалася інформація про те, що в цьому курортному містечку є щирі люди, які підтримають і не залишать у біді. Це той випадок, про який народна мудрість каже: добра слава йде далеко…
Віктор Галич, голова Миргородської районної асоціації фермерів, усю зиму возив продукти харчування на київський Євромайдан. Від початку війни на сході й по сьогодні разом з однодумцями допомагає всім, чим може, нашим військовим в зоні АТО. А коли у червні у Миргороді з’явилися перші переселенці й стало кричуще очевидно, що держава не готова до вирішення цієї проблеми, підставив плече нещасним людям, які часто втікали з-під обстрілів у футболці чи халаті й шльопанцях, і навіть без документів.
Він створив Координаційний центр допомоги переселенцям зі Сходу, адресу якого добре знають не лише внутрішні мігранти, а й багато чуйних і небайдужих миргородців, які приносять сюди все – від посуду й консервації – до взуття, одягу й постільної білизни: вулиця Кашинського, 21.
У Віктора Галича п’ятеро дітей, він переніс тяжку операцію, чудом виживши після неї, йому не можна піднімати більше п’яти кілограмів, а він тягає мішки з картоплею, морквою, буряками, капустою й іншою провізією для переселенців.
– Через наш центр з початку літа пройшло півтисячі людей, – розповідає волонтерка Олена Трапікас, – переважно малозабезпечені, матері з дітьми, старики. Взагалі-то на Миргородщині осіло набагато більше «донецьких». Деякі сім’ями поселилися у приватних готелях, де вартість перебування однієї особи становить 400-700 гривень на добу. Але такі «тимчасово переміщені особи» «розсікають» по курортному Миргороду на джипах, не стають ні на який облік і, ясна річ, не звертаються за поношеними речами та макаронами до волонтерів.
В. Галич багато разів переконувався у вивіреній мудрості народного прислів’я про те, що ситий голодному не вірить. Ті з наших земляків, які на джипах і мерседесах, не принесли до волонтерського центру навіть надщербленої тарілки чи рулону туалетного паперу, а дієве співчуття виявляють громадяни, далеко не заможні, хто переніс тяжку хворобу, бідував чи сам опинявся у складній життєвій ситуації… Для Віктора Анатолійовича прикладом для наслідування є пастор Андрій з Дніпропетровська, який прихистив 400 безпризорників із зони АТО і опікується ними.
Саме завдяки авторитету Віктора Галича й Олени Трапікас на особистих контактах їм вдається вирішувати численні проблеми біженців. Вони домовляються з власниками кафе і ресторанів за харчування, а в лікарнях – за лікування переселенців, влаштовують дітей у дитсадки, випускників – у технікуми, а пенсіонерів – у будинки ветеранів, забезпечують школяриків канцтоварами, домовляються з головами сільрад про розселення в приватному секторі і т.д.
Оскільки тільки з 1 жовтня почала діяти урядова постанова №505 про виділення переселенцям коштів на оренду житла та сплату комунальних, більшість з них не мають засобів до існування. А оскільки гроші щодня потрібні й на харчування, і на лікування, і на оплату орендованого житла, Віктор Галич запропонував переселенцям тимчасовий підробіток у його фермерському господарстві. Розраховується у кінці кожного робочого дня. І ці 50-60 гривень ще й як виручають тих, хто втратив малу батьківщину, домівку, роботу, майно, а часто й рідних…
Стосунки влади, громадських активістів і волонтерів у «внутрішньоміграційній» проблематиці досить красномовно характеризує, зокрема, такий факт. Якось до волонтерського центру прийшов біженець із запискою такого змісту: «Нагодувати, одягти і поселити. Юрій Миколайович».
Олена Трапікас не знала, хто такий Юрій Миколайович, який направив луганчанина на Кашинського, 21. Зясувалося, що це голова Миргородської РДА Юрій Коваленко. Замість того, щоб силами державної машини, на яку пересічні громадяни відраховують податки, тобто, численних галузевих управлінь і служб нагодувати, одягти й поселити щойно прибулого з вокзалу мігранта, він від футболив його до волонтерів, в обов’язки яких за великим рахунком це аж ніяк не входить…
Члени моніторингової групи, створеної в рамках проекту «Сприяння процесам відновлення життєдіяльності внутрішніх мігрантів з АР Крим та зони АТО», підтриманого Міжнародним фондом «Відродження», ознайомилися з роботою Миргородського координаційного центру, поспілкувалися з волонтерами, переселенцями.
За тим відбувся «круглий стіл», у роботі якого взяли участь очільники районної ради, райдержадміністрації, райвідділення Пенсійного фонду, райуправління соцзахисту, центру соціальних служб для молоді, державної служби надзвичайних ситуацій, громадських організацій, волонтерського центру. Цікаво, що миргородцям в такому форматі у допомогли зібратися експерти моніторингового центру з Полтави та Кременчука.
Метою заходу було налагодити співпрацю й координацію зусиль влади, громадськості й волонтерів.
У результаті кількагодинного обговорення більшість учасників «круглого столу» зійшлися на тому, що найбільші проблеми щодо допомоги переселенцям у тому, що управління і служби працюють в режимі мирного часу, а не воєнного, який вимагає миттєвих і нестандартних рішень. Заважають також і прогалини в законодавстві. Немає районної програми допомоги тимчасово переміщеним особам, відповідно з бюджету не можна виділити на ці потреби жодної гривні.
У районі немає житла, яке було б у комунальній власності. У селах навіть хати-пустки є чиєюсь приватною власністю або спадщиною. Та й урбанізоване населення Донбасу не дуже хоче селитися у віддалених селах у будинки, де зручності надворі.
У рамках проекту «Сприяння процесам відновлення життєдіяльності внутрішніх мігрантів з АР Крим та зони АТО» знято фільм про роботу Миргородського координаційного центру з допомоги переселенцям, який як навчальний використовуватиметься під час моніторингових поїздок та семінарів в інші райони Полтавщини.
Людмила Кучеренко,
співкординатор моніторингового центру
переселенці