Ali Tatar-zade: Під час Другої світової Крим славився колаборантами і посібниками нацистів

Крим і кримчан ніхто толком не знає. Кримчани-то знають, але вони мовчать, тому що собі дорожче.

Коли нацисти прийшли до Криму, вони приємно були вражені, скільки людей їх радо вітали на вулицях. У радянській літературі ви можете прочитати, буцім комунистів одразу хапали, катували і вішали. А ніфіга. Ті, хто не трапив в евакуацію, приходили й масово каялись, здаючи партквітки, і розказували, як їх примушували вступати в партію, і як вони страждали від більшовиків. Цей поворот німцям дуже сподобавсь, і таких людей залишали жити.

Але жити мало, треба довести свою лояльність. На сорок другий рік всім стало більш-менш ясно, що нацисти визначать винними три категорії: стійких комунистів (тих, що не розкаялись), циган і євреїв. Всі інші зітхнули з полегшенням. Проте, цигани масово записувались у татари, а євреї виправляли собі паспорти. Щоб запобігти таким хитрощам, нацисти залучили місцевий актив до виявлення обманщиків. І ті виправдали усі сподівання.

На десятки тисяч жертв серед євреїв існують лічені десятки випадків щасливого рятування. Більшостю всі вони були виявлені, тому що є таке поняття – добрі сусіди. Одразу кажу – сусіди усіх національностей, звісно, хто сам не єврей. Вчорашні голови колгоспів, парторги первічек, голови сільрад ставали тими самими добрими бабусями, що підкидали дрова до костру Яна Гуса. Але чи була це “свята простота”, як назвав це середньовічний мученик? Ні, тому що за здачу єврея окупанти гарантували частку його майна. Це було, скоріш, полювання наперегін. Стариків, дітей, вагітних знаходили всюди – в пригородах старого міста, в землянках у степу, у возах сіна, в забутих колодцях.

Партизанка в Криму була слабкою і фатально трагічною. Населення ні в якому разі не підтримувало партизанського руху. Але з початком 44, коли “курс долара” завдяки сарафаному радіо став зрозумілим, багато кмітливих додумались якось вписатись в підпільний рух. Німцям ті рухи не були таємницями, і вони винайняли одних кримчан, щоб ті створювали фальшиві підпілля і магнитом збирали навколо себе інших кримчан. Потім їх брали, били, катували. Спостерігали з садистськой цікавістю, як підпільніки обличали один одного, щоб зберігти життя лише собі. І в фіналі вивозили на страту всіх учасників, разом із провокаторами.

Більш розумні тримались німців аж до кінця. Але варто було лиш з’явитись червоній армії, як вони повторили свій трюк – “вийшли з підпілля”, повалили до комісарів і там наперебій розказували, як вони страждали від німців.

Ви скажете, сталінську контррозвідку на такій м’якині не проведеш? А дзуськи. Як гітлерівські окупанти на це повелися, так само і сталінські. Вчорашні посібники вбивства циган та євреїв преспокійно повертали собі ім’я, посилаючись на покази один одного. Влаштовувались в радянському Криму і знов преспокійно починали робити кар’єру. Як і в 42, у 44 в повітрі гостро зависло питання: кого призначити винним, і як самому не потрапити в винні.

Бо, знаєте, якось то дивно: море крові, гори трупів – все це предполагає, що в цьому брала участь купа народу. А купа народу випромінює лояльність. І тоді знов обрали винними один народ – кримські татари. Чому без суду, чому без слідства? От якраз тому, що перший же суд викрив би дещо, прямо протилежне масовому героїзму. Ті, кого минула чаша сія, подихнули з полегшенням, але згодом, ще зо два місяці, довелося розширити список на греків, вірменів та болгар. Зауважте. що знов була калька гітлерівського підходу, тільки в тих були винні цигани, євреї та маленький народ кримчаків.

Старші покоління кримчан добре знали цю страшну таємницю: серед них обмаль підпільників, партизан можна перелічити по пальцях у кожном районі, а от колаборантів – море, і посібників не бракувало. Цю сторінку старанно вичавлювали навіть із власної пам’яті. Але перед смертю чимало людей, на прощальном одрі, у сльозах згадувало ті роки і відчиняло застиглим від жаху родичам те, з чим було страшно мовчки йти у потойбіччя.

Ali Tatar-zade, ІЦ “Майдан Моніторинг”