За період від грудня 2013 по лютий 2014 року загинуло 6 учасників Євромайдану — уродженців Тернопільщини.

За період від березня по 11 листопада 2014 року в АТО загинуло 18 військовиків — уродженців Тернопільщини, 2 військовики, що проживали на Тернопільщині, 1 навчався у Тернополі, 1 мешканець іншої області похований на місцевому цвинтарі в Тернополі.

 

Герої Небесної сотні

(про кожного на Вікіпедії є окрема сторінка з розширеним життєписом)

Капінос Олександр Анатолійович

Нар. 10.03.1984 в с. Дунаїв Кременецького району.

Український фермер, громадський активіст, член партії ВО «Свобода». Очолював громадську організацію «Патріот Волині». У 2012 році витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти «мовного закону». Був активним на Євромайдані, служив у сотні «Волинська Січ». За незламний дух мав псевдонім «Кремінь».

Пом. 18.02.2014 під час сутичок на вулиці Грушевського — в нього влучили гранатою, пробили артерію. Сашка госпіталізували, але в лікарні він помер.

 

Голоднюк Устим Володимирович

Нар. 12.08.1994 у Збаражі.

Громадський активіст Євромайдану, боєць 38 сотні Самооборони Майдану. Був захисником Майдану з листопада 2013 року.

Пом. 20.02.2014 в готелі «Україна» внаслідок вогнепального поранення в голову.

 

Войтович Назар Юрійович

Нар. 02.06.1996 в с. Травневе Збаразького району.

Учасник Євромайдану, студент Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу. Поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї.

Пом. 20.02.2014, на момент вбивства неповнолітній. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет. Школа села Травневе носить ім’я Назарія Войтовича, на фасаді навчального закладу встановлено барельєф убитого снайпером хлопця, а також поблизу школи односельці звели Пагорб Гідності Героя «Небесної Сотні».

 

Мойсей Василь Михайлович

Нар. 23.03.1992 в с. Зубрець Бучацького району, проживав у м. Ківерці Волинської області.

Громадський активіст, учасник Євромайдану.

Приїхав на Майдан у Київ разом зі своїми побратимами в ніч з 18 на 19 лютого. Навчався в Університеті розвитку людини «Україна» в Луцьку на 4-му курсі.

Пом. 20.02.2014 в 17-й лікарні Києва від вогнепального поранення у грудну клітку на вулиці Інститутській. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті. Куля пошкодила важливі кровоносні судини.

 

Костенко Ігор Ігорович

Нар. 31.12.1991 в с. Зубрець Бучацького району.

Український журналіст, студент-географ, активіст Євромайдану, редактор Вікіпедії. За два з половиною роки написав понад 280 статей. 10 серпня 2014 засновник «Вікіпедії» Джиммі Вейлз оголосив Ігора Костенка дописувачем року. Про присудження відзнаки було оголошено на церемонії закриття «Вікіманії». Пан Вейлз зазначив, що історія Ігоря Костенка справила на нього глибоке враження.

Убитий 20.02.2014 в районі Жовтневого палацу. За словами друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так, що їх можна було зав’язати на вузол».

 

Слободян Тарас Ігорович

Нар. 10.12.1982 в м. Тернопіль.

Активіст Євромайдану від початку акції на Майдані Незалежності.

Дата смерті невідома. Хлопець перебував на Майдані у Києві, проте, потім безслідно зник (з грудня місяця місцеперебування невідоме). Знайшли його аж у березні на Сумщині в лісі, без кисті руки. Похований 05.03.2014 на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі. Похоронна процесія починалася з Підгороднього (з нового будинку родини).

 

Вшанування пам’яті

(дані неповні)

 

У назвах вулиць і площ

* Рішенням Тернопільської міської ради від 23 січня 2014 року на честь осіб, які загинули під час сутичок демонстрантів із міліцією на вулиці Грушевського у Києві, а також через численні факти побиття мирних громадян, було перейменовано майдан Мистецтв на площу Героїв Євромайдану.

 

У літературі

Письменники з України та інших країн написали вже численні твори (в основному — вірші) про події на Майдані, про майданівців, присвяти Героям Майдану і Небесної сотні. Десятки віршів покладені на музику.

 

У кінематографі

У документальному фільмі «Небесна сотня» із серії «Зима, що нас змінила» (1+1 продакшн, Вавилон’13) про сина і події на Майдані розповідає його учасник і батько Устима Голоднюка Володимир Голоднюк.

 

У скульптурі

З ініціативи студентів електромеханічного факультету і факультету «Бізнесу виробництва» Тернопільського національного технічного університету біля одного з корпусів вишу встановлений пам’ятний знак Небесної Сотні. До проекту долучилися також меценати, козацькі формування Тернопільщини.

Пам’ятник, автором якого є Микола Шевчук та ще близько 20-ти людей, відкрили у травні в Теребовлі Тернопільської області. В основі задуму — три покоління чоловіків. На голові, на грудях і на шиї — сліди від куль, три птахи позаду і над головами людей — символи їхніх чистих душ. На постаменті викарбувані слова з поеми «Кавказ» Т. Шевченка, прочитаної Сергієм Нігояном за декілька днів до смерті.

 

На початку серпня поблизу собору Борщівської ікони Пресвятої Богородиці в м. Борщові відбулось урочисте відкриття і освячення Меморіального комплексу Небесної Сотні. За рішенням міської ради вулицю, на якій він розташований, названо алеєю Героїв Небесної Сотні.

На День Незалежності 24 серпня 2014 року в Дунаєві відкрили пам’ятник Герою Небесної сотні. На пам’ятнику Олександр Капінос зображений у повен зріст зі стягом у руках. Біля його ніг лежить бандура.

Того ж дня пам’ятники героям Небесної сотні відкрили в с. Покропивна Козівського району (на території церкви Пресвятої Богородиці поруч із парафіяльним садком зі 100 дерев, який прихожани церкви висадили на сороковий день після боїв на Майдані; усі роботи виконав місцевмй майстер Михайло Гнидин) та в Гаях-Шевченківських Тернопільського району (ініціатор встановлення — мешканець села, голова громадської організації «Майдан Тернопіль» Богдан Брич).

Пам’ятну дошку Устимові Голоднюку відкрили на фасаді Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Бережанський агротехнічний інститут». Меморіальний знак на його честь відтепер буде і на стіні збаразької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 імені Івана Франка.

 

Парки, сади, ліси

3 квітня 2014 працівники Почаївського лісництва та Кременецького лісового господарства, представники міської та районної влади Кременеччини, ГО Народна самооборона в урочищі «Нестерівщина» Почаївського лісництва ДП «Кременецьке лісове господарство» заклали Ліс пам’яті Героїв Небесної сотні (площею 1,9 га) та встановили камінь і знак пам’яті. Таку ж ініціативу з посадки пам’ятного лісу реалізували працівники ДП «Бучацьке лісове господарство», учні Зубрецької загальноосвітньої школи та громадськість Бучаччини біля с. Зубрець. Акцію «Майбутнє лісу в твоїх руках» у Криницькому лісництві ДП «Бучацьке лісове господарство» провели школярі Ковалівської ЗОШ, працівники Монастириської РДА, Олешівської та Ковалівської сільських рад, представники МНС та бучацькі лісівники: на площі в кварталі 56 виділі 8.4 висаджено ялиною звичайною державний герб України — тризуб. Закладено камінь, на якому буде поміщено пам’ятну таблицю про те, що вказані лісові культури створені в пам’ять «Небесної сотні». Загалом на території держлісфонду зростає вже понад 10 гектарів лісів Небесної сотні.

 

24 березня 2014 студенти і викладачі Тернопільського національного економічного університету, до яких долучилися громадські діячі та представники влади, висадили сто лип, заклавши алею пам’яті Героїв Небесної сотні, що ростиме неподалік від центрального корпусу вишу.

(перелік пам’ятників, пам’ятних знаків та інших заходів неповний)

 

Загиблі в АТО

 

Уродженці Тернопільщини

Курилович Віталій Іванович

(на Вікіпедії є окрема сторінка з розширеним життєписом)

40 років, нар. 18 грудня 1973 у м. Тернопіль. Військовий, майор. Начальник групи бойової та спеціальної підготовки.

Закінчив заочне відділення автотехнічного факультету Академії внутрішніх військ України. Після строкової військової служби, служив понад 20 років за контрактом у військовій частині 3024 в Павлограді Дніпропетровської області.

Загинув 29 травня 2014 в зоні бойових дій під час антитерористичної операції у місті Слов’янськ Донецької області. Інформація до військкомату надійшла 5 жовтня.

 

Семчук Віктор Ярославович

Нар. 3 березня 1991 в с. Залав’є Теребовлянського району.

Солдат, розвідник-снайпер розвідувального відділення штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ.

Закінчив сільську школу в рідному селі, вступив у Прикарпатський військово-спортивний ліцей. Вищу освіту здобув у Тернопільському національному економічному університеті. Отримавши диплом, хлопець пішов служити в Яворівську військову частину за контрактом, звідки у травні його батальйон відправили на схід України.

Загинув 19 червня 2014 у бою, що точився під смт Ямпіль та селом Закітне Донецької області, метою якого було висування у глибину території, знищення укріплень бойовиків та звільнення населених пунктів. 22 червня тіло близько 18:30 доправили літаком із Харкова до Тернополя; далі почесна автоколона рушила до рідного села військовослужбовця.

 

Гулько Олег Васильович

Нар. 9 лютого 1972 в м. Заліщики.

Середню освіту здобув у Заліщиках, продовжив навчання у Кременецькому лісотехнічному технікумі, Заставненському училищі. Після навчання пішов в армію, отримав звання сержанта. Працював будівельником.

Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Всю зиму провів на столичному Майдані, а в травні вирушив воювати на схід. Рідним про це не сказав, щоб не хвилювалися. Мама дізналася, що Олег у гарячій точці лише тоді, коли отримала звістку про його смерть.

Загинув 7 липня 2014 біля міста Щастя під Луганськом від пострілу в спину. Свідки кажуть — терористи приїхали начебто здаватися з білим прапором, а потім відкрили вогонь на ураження. 8 липня у Києві в Українському домі з Олегом прощалися друзі-майданівці. Звідти автобус із тілом загиблого вирушив на Тернопільщину.

В Олега залишилась рідна сестра Наталя, кохана Божена, двоє племінників. У добрих стосунках був із вітчимом Іваном Козаком.

 

Руснак Микола Ігорович

Нар. 24 вересня 1975 в с. Лощинівка (нині Бернадівка) Теребовлянського району.

Оператор 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу 2-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).

У ранньому віці Микола втратив батьків і потрапив до інтернату. Пізніше працював на Тернопільській меблевій фабриці, де зустрів Ярославу Садовську, жінку, яка замінила йому матір. Після одруження переїхав у село Верхівці Гусятинського району. Залишились дружина та двоє дітей: донька 8 місяців і син 12 років.

Загинув 11 липня 2014. З 4.30 ранку терористи обстріляли реактивною установкою «Град» блокпост у районі Зеленопілля Луганської області зі сторони державного кордону.

 

Чабан Андрій Олександрович

(на Вікіпедії є окрема сторінка з розширеним життєписом)

26 років, нар. 1988 в с. Залісці Збаразького району.

Сержант 140-го окремого центру СО ГШ в/ч А0661 (Хмельницький).

Навчався в Залісецькій школі. Закінчив Галицький інститут імені В. Чорновола в Тернополі, служив за контрактом з 2008 року. Відколи Росія захопила Крим, 80 днів був у Херсоні, потім його направили на Схід.

Під час патрулювання спецпризначенці виявили диверсійну групу терористів. Загинув 24 липня 2014 у бою від кулі снайпера.

 

Гарматій Володимир

Нар. 4 серпня 1992 в с. Чернелів-Руський Тернопільського району.

Лейтенант, командир мінометного взводу 51-ї окремої механізованої бригади, військова частина А2331 (Володимир-Волинський). Закінчив ТНЕУ.

Початкові класи закінчив у Чернелево-Руській школі, продовжив навчання у ЗОШ I-II ст. села Жовтневого, згодом — у Великобірківській ЗОШ I-III ст. — гімназії ім. Степана Балея. Брав активну участь у подіях на Майдані Навчався на п’ятому курсі факультету обліку і аудиту Тернопільського національного економічного університету (у 2013 році закінчив військову кафедру цього ж університету), коли його мобілізували до армії у квітні цього року.

За словами комбата, 26 липня 2014 підірвався на міні, з ним було ще 7 солдатів. Через кілька днів родичам повідомили, що тіло загиблого знаходиться у дніпропетровському морзі, до того часу офіційних підтверджень загибелі Володимира не було, тому друзі та рідні Володимира до останнього вірили, що він живий.

 

Квач Орест Арсенович

(на Вікіпедії є окрема сторінка з розширеним життєписом)

23 роки, нар. 23 липня 1991 у м. Заліщики.

Український військовик, боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України.

Виріс у родині лікарів Арсена та Алли Квачів. Мав двох братів – Захара і Северина, та двох сестер Анастасію й Аріану.

По закінченні навчаня в Заліщицькій гімназії ім. братів Гнатюків, вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, заочно вчився на юридичному факультеті Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Був кандидатом у майстри спорту з Фрі-файту, а також найкращим із бійців спортивного клубу «Характерник» (м. Тернопіль). Активний учасник руху ультрас київського «Динамо».

Підірвався на міні 27 липня 2014, коли йшов з саперами.

 

Дрьомін Андрій Сергійович

(позивний «Світляк»)

(на Вікіпедії є окрема сторінка з розширеним життєписом)

32 роки, 3 січня 1982 с. Великий Глибочок[1](за іншими даними — в Тернополі)[2]Тернопільського району.

Гранатометник батальйону спецпризначення «Азов».

Перший рік родина проживала у Великому Глибочку, а через півтора року переїхала за скеруванням на місце роботи у Нововолинськ. Там Андрій пішов до школи, а всі канікули проводив на Тернопільщині, де разом із дідусем відвідував патріотичні заходи. Любив читати, улюбленим предметом, за словами друзів, була біологія, у старших класах захопився інформатикою.

Після 9-го класу намагався поступити у військове училище, але його не прийняли через зір, що стало великим розчаруванням. Після 11-го хлопець вступив у Луцький університет, познайомився із діяльністю «Тризуба». Після першого курсу повернувся у Тернопіль і пішов у військкомат, щоби призвали до армії. Йому знову відмовили.

Захопився ковальством. Він збудував кузню, придбав обладнання, узяв перші уроки в досвідченого коваля і став ковалем.

Спершу був учасником тернопільського осередку Всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана Бандери, згодом УНСО. Брав участь в акції «Україна без Кучми», за що його арештували на 15 діб. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Загинув 10 серпня 2014 у бою під Іловайськом (Донецька область). Чота батальйону «Азов» йшла за БМП та потрапила під снайперській обстріл з обох боків. Андрій отримав п’ять куль, дві з них витримав шолом, але інші виявилися смертельними.

 

Філь Олександр Олегович

19 років, нар. 23 березня 1995[3] у м. Бережани.

Навідник аеромобільно-десантного взводу аеромобільно-десантної роти аеромобільного-десантного батальйону військової частини А0284.

Був єдиним сином у мами, захоплювався футболом, був учасником молодіжної спортивно-патріотичної організації «Сокіл». Навчався в ЗОШ № 1 у Бережанах, Бережанському агротехнічному інституті, проте після першого курсу вирішив залишити навчання і пішов служити у Львів десантником на контракт. У зону АТО Олександр вирушив ще півроку тому і знаходився там майже від початку розгортання операції. Із побратимами охороняв аеропорти Донецька і Луганська.[4]

Загинув 16 серпня 2014 у результаті смертельного поранення під час виконання бойового завдання. Панахида (у Троїцькому соборі) і похорон відбулися в Бережанах 30 серпня. Відспівували Героя митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василь Семенюк, більше 30 священиків і тисячі людей.

 

Костюк Віталій

37 років, нар. у с. Нова Могильниця Теребовлянського району.

Боєць батальйону територіальної оборони «Донбас» останнім часом проживав у Черкасах, сім’ї не мав.

Мама родом із Нової Могильниці, батько — зі Львівщини. Першу чверть першого класу провчився в Новій Могильниці , потім із родиною виїхав у Тюмень, де закінчив восьмирічку. Коли захворіла мати, сім’я повернулася знову у Могильницю. Десятирічку закінчував у Теребовлі, вчився в середній школі №1. У 14 років померла мама.

Здобув спеціальність водія, після армії повернувся в Могильницю. Їздив на заробітки в Одесу, Москву. Із сім’єю двоюрідної сестри переїхав до Одеси, де одружився, але родинне життя не склалося. Згодом переїхав до Черкас, де займався ремонтами. Два місяці пробув на Майдані.

Загинув 19 серпня 2014 у бою під час звільнення Іловайська (Донецька область). Тіло Віталія привезли в Черкаси 20 серпня на 14-ту годину. Хоронитимуть 21 серпня.

 

Ільяшенко Роман Ігорович

23 роки, нар. у м. Чортків.

Військовослужбовець 2-го батальйону артилерійського самохідного дивізіону 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Майстер спорту та чинний володар Кубку України з Фрі-файту. Залишились брат та батьки.

Загинув 30 серпня 2014 при виході колони з-під Іловайська (Донецька область) через «гуманітарний коридор», який був обстріляний російськими військами.

 

Степула Руслан Іванович

31 рік, нар. 1983 в с. Костільники Бучацького району.

Військовослужбовець аеромобільної роти аеромобільно-десантного батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади, військова частина А0284 (Львів).

Загинув 3 вересня 2014, місце не уточнено. Поховали Руслана Степулу 11 вересня у рідному селі.

Залишилась дружина, 6-річна донька Даринка, брат і батьки.

 

Юркевич Андрій Михайлович

33 роки, нар. 18 квітня 1982 в с. Білозірка Лановецького району, проживав у м. Тернопіль.

Командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

Навчався в Тернопільській школі № 13, брав участь в усіх можливих змаганнях, конкурсах, квестах, КВН-ах.

Активний учасник Революції Гідності, витягував поранених з вул. Інститутської 20 лютого.[5] Залишилась дружина.

В сюжеті «Громадське» Андрій «Грізлі» розповідав про героїчні подвиги свого товариша та вітав українців із Днем Незалежності.[6]

Російські диверсанти здійснили атаку із засідки на бійців другої роти батальйону біля міста Щастя під Луганськом поблизу села Весела Гора на Луганщині. Потрапив у засідку російського спецназу, коли із солдатами супроводжував харчі для артилеристів, загинув увечері 5 вересня 2014.

Поминальні служби відбулися 11 вересня у с. Підгороднє Тернопільського району та в Архікатедральному соборі Тернополя, похований на Микулинецькому цвинтарі.

11 листопада 2014 року в державному архіві Тернопільської області відбулась презентазія книги спогадів Майдан і Революцію гідності Андрія Юркевича «Моя революція» (видавничий центр «Вектор», наклад п’ятдесят примірників). На презентації виступили директор ДАТО Юрій Гумен, дружина Андрія Христина, воїн АТО і побратим Валерій Чоботарь, член ВГО УНСО Юрій Гуменюк, директор школи № 13 Руслан Вавричук та батько Михайло.

 

Флекей Зіновій Миколайович

44 роки, нар. 1970 у м. Тернопіль. Боєць 6-го батальйону територіальної оборони Тернопільської області «Збруч». Призваний на військову службу в серпні.

За словами брата загиблого Павла Флекея, тривалий час Зіновій перебував за кордоном в Італії. Взимку повернувся, щоб відстоювати незалежність України на Майдані, під час сутичок отримав поранення. Видужавши, ще раз подався за-кордон, однак недовго.

Служив за контрактом від серпня цього року в Херсонській області. Батькам про службу в батальйоні територіальної оборони не казав і про те, що син захищав Україну вони дізналися разом із трагічною звісткою про його загибель 3 жовтня 2014. Загинув у Херсонській області від вибуху гранати.

Поховали Зіновія Флекея 6 жовтня в Тернополі на Микулинецькому цвинтарі.

 

Рава Андрій Іванович

22 роки, нар. 2 вересня 1992 у с. Футори Зборівського району. Військовослужбовець ЗСУ. Пішов служити добровольцем ще 25 березня.

До школи пішов у 5 років. Спершу закінчив початкові класи в рідному селі, у 5 клас перейшов до Зборівської гімназії ім. Романа Завадовича. Після закінчення гімназії здобував фах техніка-механіка у Зборівському коледжі ТНТУ ім. І. Пулюя (закінчив навчання в 2010-му). Грав у футбол, волейбол, теніс, брав активну участь у всіх заходах, які організовували в коледжі.

Загинув 4 жовтня 2014 (орієнтовна дата) поблизу с. Миколаївка Волноваського району Донецької області. Інформація до військкомату надійшла 5 жовтня.

 

Пунда Віктор Васильович

1965 с. Іванівка Підволочиського району.

Сержант, інструктор механіків-водіїв 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією.

У молоді роки у ЗС колишнього СРСР служив у Чехословаччині у бронетанкових військах. Був активним учасником Революції Гідності. Добровольцем пішов на передову. Залишилась мати та сестра.

Загинув 6 жовтня 2014 під час обстрілу російськими збройними формуваннями в Перевальському районі Луганської області поблизу Дебальцеве.

 

Гурняк Віктор Петрович

(псевдо «Гарт», «Гартік», позивний в Айдарі «Олігарх»)

(на Вікіпедії є окрема сторінка з розширеним життєписом)

27 років, нар. 8 червня 1987 у с. Городниця Гусятинського району. Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», фотокореспондент, пластун.

Навчався у Тернопільському національному технічному університеті. Був заступником з виховної роботи станичного та окружного проводу, керував інформаційною ділянкою в Тернопільському Пласті. Очолював МГО «Фундація Регіональних Ініціатив» та був прес-секретарем партії «ПОРА» в Тернопільській області.

Співпрацював із фотоагентством LUFA, інтернет-виданням Insider, іноформагентствами Reuters, УНІАН. Готував репортажі з зимового Євромайдану. Як волонтер займався забезпеченням батальйону «Айдар», а влітку пішов служити добровольцем в батальйон. Залишилась дружина та донька.

Загинув о 10:10 ранку 19 жовтня 2014 від мінометного снаряду, коли під обстрілом вивозив поранених в районі 32-го блокпосту поблизу селища Сміле (Слов’яносербський район) Луганської області.

Марусич Володимир Васильович

35 років, 17 листопада 1978 с. Солоне Заліщицького району. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).

У 1985–1994 роках навчався у Солонській школі. У 1994–1998 роках навчався у Чернівецькому професійному художньому училищі за спеціальністю майстер художньої обробки деревини.

У 1999 році був призваний в ряди Збройних сил України. Службу проходив у танкових військах на Чернігівщині. У 2003 році знову пішов у військо на службу за контрактом. Опісля проживав у Солоному.

Володимир Марусич був членом ГО «Самооборона Заліщицького району», чатовим 4-ї чоти. У серпні 2014 року був призваний через третю хвилю мобілізації, підготовку проходив на полігоні у Львівській області.

Батько Василь Петрович помер у 2009 році, мати Марія Йосипівна – вчителька місцевої школи. У сім’ї разом із ним зростали старша сестра Світлана, молодші брат Ігор та сестра Галина.

Загинув орієнтовно 6 листопада 2014. Загинув під Лисичанськом (Луганська область) під час обстрілу блокпоста російськими градами.

 

Долгіх Сергій

34 роки, 17 листопада 1978 с. Заруддя Збаразького району. Військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).

Після закінчення місцевої школи, навчався у Києві. Батько Сергія рано помер, а мати, вийшовши вдруге заміж, живе із вітчимом у сусідніх із Заруддям Олишківцях. Проживав у Києві. Залишились мати, дружина та донька.

Загинув 17 листопада 2014 від множинних осколкових поранень несумісних із життям. За повідомленням військових, вантажівка «Урал» 128-ї бригади підірвалась на фугасі в районі Дебальцевого. Унаслідок вибуху загинули троє бійців, двох поранено, один із них у дуже тяжкому стані.

 

Проживали на Тернопільщині

Рокіцький Сергій Дмитрович

33 роки, нар. у с. Великі Мацевичі Старокостянтинівського району Хмельницької області.

Військовий лікар 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів).

Закінчив Вінницький медичний коледж. Проживав у Тернополі, де служив за контрактом лікарем-ординатором, начальником медичного пункту в/ч А1769 11-ї артилерійської бригади. На Сході перебував 4 місяці у складі 24-ї механізованої бригади, батькам казав, що він у Львові, щоб не хвилювались. Залишилась дружина та 4-річна донька.

Загинув від кулі снайпера 24 липня 2014, коли рятував пораненого, під час звільнення Лисичанська.

 

Громовий Денис

27 років, родом з Кіровоградщини, проживав у Росохачі Чортківського району[8]. Старший оператор гранатомета 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).

Мобілізований 11 квітня 2014 року.

Загинув 26 серпня 2014 у бою за Іловайськ (Донецька область). 3-й батальйон бригади опинився в оточенні біля Оленівки, під постійним артобстрілом. Під час танкової та артилерійської атаки російських бойовиків під Іловайськом та Старобешевим та обстрілу з РСЗВ «Град» 25-26 серпня загинули та потрапили у полон десятки військовослужбовців 51-ї бригади. Також бригада понесла втрати під час виходу з оточення 31 серпня, колона була розстріляна російськими бойовиками.[9] За іншими даними загинув у Великоновосілківському районі Донецької області.[10]

5 вересня у Катедральному соборі Верховних апостолів Петра і Павла м. Чорткова відбулась панахида за загиблим воїном Денисом Громовим. У рідному селі в останню путь його проводжали рідні та односельці, а також земляки із навколишніх сіл, Чортківського і сусідніх районів, з Тернополя.

Залишилась дружина та двоє синів, 3 і 6 років.

Навчались у Тернополі

Стефурак Степан

19 років, нар. 4 серпня 1995 в Городенківському районі Івано-Франківської області.

Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу. Один з наймолодших бійців ДУК. Навчався в Тернопільському національному технічному університеті (третій курс).

22 вересня 2014 загинув у бою з російськими збройними формуванням біля селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком під час мінометного обстрілу.

 

Поховані в Тернополі з інших регіонів

Коломієць Федір Федорович

Нар. 9 квітня 1981 в Алчевську Луганської області.

Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

5 вересня 2014 російські диверсанти здійснили атаку із засідки на бійців 2-ї роти батальйону біля м. Щастя під Луганськом поблизу с. Весела Гора (Слов’яносербський район). Комбат розповів, що до колони вийшли люди з українським прапором, і коли машини зупинились, то по них відкрили вогонь із засідки з кулеметів. Потім добивали поранених пострілами. У зв’язку з ситуацією в рідному Алчевську близькі загиблого попросили поховати його в Західній Україні. Похований 12 вересня на Микулинецькому кладовищі в Тернополі поряд із бойовим побратимом Андрієм Юркевичем, який загинув у тому ж бою.

Вшанування пам’яті

Дні жалоби

У зв’язку із загибеллю мешканців області в зоні АТО в Тернопільській області оголошувалися Дні жалоби:

* 23 червня за Віктором Семчуком

* 8 і 9 липня за Олегом Гульком

* 26 і 27 липня за Андрієм Чабаном

* 31 липня — 1 серпня — за Миколою Руснаком і Орестом Квачем

* 12 і 13 серпня — за Андрієм Дрьоміним

* 18 і 19 серпня — за Олександром Філем

* 4 вересня — по області, з 3 по 6 вересня — на Чортківщині — за Денисом Громовим

* 9 вересня — за Романом Ільяшенком і Русланом Степулою

* 11 вересня — за Андрієм Юркевичем

* 6 жовтня  — за Зіновієм Флекеєм

(перелік неповний)

У назвах

30 жовтня 2014 року в ТНТУ відбулося відкриття пам’ятної дошки на аудиторії, яка тепер носитиме назву «Аудиторія імені Степана Стефурака», в якій взяли участь студенти, викладачі, адміністрація університету. Цього ж дня в Архікатедральному соборі м.Тернополя була поминальна служба, а одногрупники відвідали могилу героя у селі Топорівці на Івано-Франківщині.