Заповідники і нацпарки під час війни
Ми звикли до того, що національне надбання – це те, що ми отримали від предків, і що маємо залишити нащадкам, те, що вплинуло на саме формування нації. Звикли, що воно складається з культурних чи історичних, але ніяк не з природних пам’яток. І дарма. Звісно, якщо б в нашій історії не було Софії Київської, або творів Шевченка чи Лесі Українки, і ми були б іншими, і іншим було б наше сьогодення.
Все так. Але не було б нас і без дніпровських круч, степів, лісів Полісся чи Карпатських гір – природа на формування нації має не менший вплив, ніж історія та культура. Підспудно ми все це відчуваємо, але розуміємо далеко не завжди. Всі наші культурні та історичні пам’ятки ретельно зберігаються – нікому не прийде в голову з економії припинити догляд, наприклад, за Кам’янець-Подільським замком, бо зрозуміло: припиниться догляд – замок зруйнується, після чого можна буде хіба що відбудовувати його заново. Природні ж пам’ятки руйнуються необоротно – їх відновити неможливо. Тим не менш, саме на їх збереженні ми зараз і економимо.
Найцінніші куточки природи зберігаються на територіях природно-заповідного фонду. З прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України № 65 “Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету” від 01.03.2014 для їх установ настали скрутні часи: зараз наші заповідники і національні парки працюють в режимі критичного недофінансування – держава виділяє кошти тільки на оклади працівникам.
В деяких випадках, як у Дворічанському національному парку, їх недостатньо навіть на оплату податків на нараховану заробітну плату. Більш “заможні” національні парки – такі як “Пирятинський”, “Джарилгацький”, “Хотинський”, “Деснянсько-Старогутський” – мають ще кошти на оплату комунальних послуг. На цьому державне фінансування закінчується.
Заповідним установам катастрофічно не вистачає коштів для виконання основного завдання: для охорони території. Їх службам охорони нема за що оплатити паливо для виїздів на територію та закупити собі формений одяг. Це означає, що рейди по боротьбі з браконьєрством вони проводять за свій рахунок. І це з середньою заробітною платою інспектора приблизно в 1450 грн. Лише деякі національні парки мають можливість забезпечувати себе за рахунок рекреаційної діяльності, інші — або мають зовсім невеликі доходи, яких все одно не вистачає, або повністю дотаційні (а, наприклад, природні заповідники позбавлені і цього – бо в них рекреаційна діяльність неприпустима).
З наведеного витікає невтішний висновок: можливість для охорони природи у заповідників та національних парків зникає. Як служба охорони буде робити виїзди на територію, ловити браконьєрів та інших порушників, якщо на це нема палива? Як охоронці мають нести свою службу взимку, коли в них немає теплого зимового одягу та взуття?
Така ситуація приведе до тяжких наслідків – до свавілля господарювальників на заповідних землях, знищення рідкісних видів тварин браконьєрами, вирубування вікових лісів, розорювання степів. Прикладом можна навести розорювання земельної ділянки в національному парку “Дворічанський”, яке сталося через те, що працівники служби охорони не мали коштів для виїзду на територію та вчасного не виявили порушників.
Тут доречно згадати і значущість заповідних територій для довкілля – вони грають важливу роль в підтриманні екологічного балансу. Саме від них в великому ступеню залежить кількість води в річках, родючість ґрунтів, мікроклімат тощо – все, що має безпосередній вплив і на господарство (особливо, на сільське), і на саме існування людини. А не стануть вони охоронятися – не зможуть і виконувати ці функції.
Подальший дефіцит фінансування, особливо, служби охорони природно-заповідного фонду, може призвести до порушення режиму охорони заповідних територій та зростання активності браконьєрства – адже цінні території просто нікому буде захищати.
Згідно опитування установ природно-заповідного фонду, для необхідної охорони своїх територій кожній з них потрібно ще мінімум 200 тисяч гривень на рік. В Україні (без Криму) усього 63 таких установи: 19 природних, 4 біосферних заповідника та 40 національних парків – отже, задля нормального функціонування їх фінансування на 2015 рік повинно бути збільшено приблизно на 12 мільйонів 600 тисяч гривень.
Україна сьогодні знаходиться в важкому кризовому становищі, і на багато які витрати коштів просто не вистачає. На жаль, для вирішення цієї ситуації наш Уряд обрав шлях економії на природі – адже скорочення фінансування заповідних установ – не перший крок в цьому ряді. Так, для економії бюджетних коштів були припинені і екологічні перевірки – що також в найближчому майбутньому приведе до “розквіту” екологічних порушень.
Чи варте спасіння економіки ціною руйнування природного надбання, яке, до того ж, має й великий вплив не ту ж економіку? В пустелі економіка дуже ефективна?
*
____________________
КОНТАКТИ:
Марина Кривохижа, ЕкГ “Печеніги” тел. (050) 327-53-70, krivohigaya_marina@email.ua
Олег Вяткін, ЕкГ “Печеніги”:
тел. (066) 804-93-48, trolll_eco@ukr.net
Підготовлено ЕкГ “Печеніги”, при використанні матеріалів бюлетеня прохання посилатися на джерело.