Український центр Міжнародного ПЕН-клубу висловлює рішучий протест проти нової хвилі політичних репресій в анексованому Росією Криму, проти брутального наступу окупаційної влади на підставові права і свободи, в тому числі на свободу слова, сумління та доступу до інформації.
Одним із останніх варварських актів путінської адміністрації на півострові стала ліквідація всіх незалежнихкримсько-татарських мас-медій, включно з дитячим телеканалом “Лейла”. Цей ганебний акт є частиною ширшої програми знищення на свіжозагарбаній території усіх залишків і проявів громадянського суспільства, сформованого в Криму у попередні, відносно вільні й плюралістичні десятиліття.
Місцеві меншини – етнічні, конфесійні, мовно-культурні – стали головним об’єктом російських репресій, спрямованих на придушення будь-якого інакодумства, будь-якої, реальної або й вигаданої, нелояльності. Їхні інституції зачинено або знищено, подеколи навіть фізично – як у випадку українських та кримсько-татарськихбібліотек, шкіл, культових споруд і меморіальних місць. Їхні лідери й активісти зазнають систематичних нападів і цькувань з боку російських націоналістів, що співпрацюють з місцевою владою; саме під її прикриттям вони тероризують незгодних, не цураючись навіть викрадень та убивств.
Сумнозвісний “анти-екстремістський” закон застосовується свавільно окупаційною владою для викорінення будь-якої думки, відмінної від офіційної, тож навіть найменший сумнів у леґітимності анексації Криму підпадає під кримінальну статтю як “посягання на територіальну цілісність Російської Федерації”, і навіть сам термін “анексація” – замість офіційно насаджуваного “возз’єднання” – трактується як “екстремізм”. Саме на підставі подібних “законів” та їхніх свавільних інтерпретацій десятки кримських журналістів, їхніх знайомих та родичівзазнють принизливих обшуків, допитів та арештів. Олег Сенцов, відомий кінорежисер, ось уже рік перебуває в ув’язненні за абсурдним звинуваченням у “терористичній змові”, тимчасом як кампанія шантажу і залякувань проти незгодних у Криму триває з виразною метою їх упокорити або ж спонукати до втечі.
Чимало жителів Криму, не бажаючи ставати підданими Москви, саме так і зробили. Проте для кримських татар як єдиного корінного населення Криму еміґрація є надто болісним кроком, адже вони не мають жодної іншої домівки поза півостровом. Вони не бажають піддаватися окупантам, які зруйнували їхню державність наприкінціXVIII століття, колонізували й мілітаризували їхню землю, депортували їх самих до Середньої Азії в рамках сталінських етнічних чисток, а тепер намагаються знову знищити їх як окремий етнос, позбавляючи книг, мас-медій, політичного і культурного проводу.
Ми, члени українського ПЕН-центру, висловлюємо солідарність із репресованим населенням Криму, з його найбільш переслідуваною кримсько-татрською меншиною, з усіма, хто проти власної волі, був навернений силоміць у російське підданство. Ми закликаємо наших зарубіжних колеґ, членів Міжнародного ПЕН, піднести свій голос проти російської репресивної політики у Криму – на захист громадянських прав і свобод, систематично зневажуваних там окупаційним режимом.