МЕТА, ЗАВДАННЯ
- Основною метою, задля досягнення якої були проведені фокусовані групові інтерв’ю, був опис публічного дискурсу дискримінації в Україні. Ми визначили такі завдання, що сприяли досягненню цієї мети:
— Визначення того, що розуміється під словом «дискримінація» в українському суспільстві.
— Якого роду ситуації визначаються як ситуації дискримінації.
— Які люди і групи традиційно вважаються дискримінованими.
— «Нові» вразливі групи, які проявилися в актуальному соціальному контексті.
— Уявлення про групи, які вважаються найбільш захищеними від проявів дискримінації в українському суспільстві.
— Загальноприйняті схеми обґрунтування та відтворення практик дискримінації.
— Регулятори дискримінації.
ОСНОВНІ ВИСНОВКИ
- Люди розуміють дискримінацію, насамперед, як будь-який «утиск» та обмеження, часто не пов’язуючи цей «утиск» з певними критеріями.
- Часто виникає дискусія довкола того, що є справді дискримінацією, а що – додержанням правил, норм або критеріями відбору.
- Широкі верстви населення відчувають себе обмеженими, тобто вважають себе дискримінованими.
- Соціальний захист сприймається як дефіцитний ресурс, а доступ до нього – як конкурентна боротьба.
- Для того, щоб проводити будь-яку адвокацію щодо викорінення певних дискримінаційних практик, треба працювати за такими напрямами: зниження відчуття соціального тиску; переформулювання того, що таке насправді дискримінація; фокусування на боротьбі із обмеженням прав конкретних груп.
- Гендерна дискримінація: у нашому суспільстві стосується обох статей. Щодо кожної відтворюється певний набір стереотипів. Але різниця полягає в тому, що жінки усвідомлюють свою дискримінованість, а дискурс щодо чоловіків ще не сформований. Працевлаштування – основна сфера дискримінації жінок. Сімейне право та високі соціальні вимоги – основні напрями, за якими відбувається дискримінація чоловіків.
- Вік: найбільш дискримінованими за віком відчувають себе люди старшого покоління. На вікові обмеження накладається відчуття жахливої матеріальної незабезпеченості. В сфері працевлаштування дискримінація за віком починає відчуватися вже після 35 років.
- Раса, національність: щодо інших рас та націй є специфічні стереотипи, але люди, особливо старшого покоління, підготовлені радянською пропагандою до того, щоб корегувати свої погляди. Роми – єдина національна спільнота, чию дискримінацію вважають виправданою по всій Україні. Складності інтегрування компактних спільнот (наприклад, молдаван на Буковині) теж сприймаються як фактори соціальної напруги.
- Сексуальна орієнтація: Відношення до ЛГБТ-людей вкрай негативне, навіть агресивне. Немає уявлення про те, які саме права відстоюють гомосексуали
- Стан здоров’я: Люди з особливими потребами сприймаються очевидно дискримінованими як на рівні фізичного доступу до середовища, так і соціально дискримінованими. Можна зафіксувати достатній рівень підготовленості громадської думки до включення людей з видимою інвалідністю в активне соціальне середовище. Високий ступінь прийняття людей з особливими потребами не поширюється на людей із системними захворюваннями типу ВІЛ, гепатит С, туберкульоз.
- Місце проживання: проблема місто/село відходить на другий план перед проблемою Схід/інша Україна. Нагальність проблеми переселенців та інформаційна підтримка її в ЗМІ та соціальних мережах тим не менш не робить цю тему достатньо актуальною для пересічних громадян, які загалом сприймають це не більше як нову дратівливу обставину життя (виключення – мешканці Харкова)
- Матеріальне становище: Найвідчутніший і навіть хворобливий критерій дискримінації, що нівелює всі інші критерії в уяві респондентів, а слідом і на практиці в українському суспільстві. Шкільна освіта та охорона здоров’я – дві сфери, в яких краще за все рефлексуються дискримінація українців за рівнем матеріального забезпечення. Хаос запитів на неофіційні внески з боку системи шкільної освіти та системи охорони здоров’я залишає людей з постійним відчуттям дискримінації по матеріальному становищу. Правоохоронні органи – ще один елемент системи постійного тиску, дискримінації за матеріальним становищем. Матеріальний стан та соціальний статус фактично зливаються в українському суспільстві, а найбільш захищеними верствами населення в уявленнях людей стають виключно люди з високим рівнем матеріального забезпечення
- Політичні погляди: Дискримінація по політичних поглядах на даному етапі або не виказується респондентами, або ця тема є безпредметною. Дискурс «Єдиної країни» виявляється важливішим за політичні погляди можливих ідеологічних опонентів.
- Релігія: Дискримінація за релігійними ознаками здебільшого відбувається в контексті конфлікту різних патріархатів православної церкви. На рівні сімейних, побутових відносин українці дискримінують нетрадиційні для України релігійні спільноти, в той же час всі релігійні люди можуть дискримінуватися нерелігійними і навпаки.
- Мова: Тема мови при декларованій безконфліктності є все ж таки болючою, але в першу чергу, для носіїв української мови. Лише на Півдні були почуті думки про проблеми дискримінації російськомовних, але проблеми явно гіпотетичного характеру, тобто пов’язані з міфами та страхом «жорстокої українізації», практичні площини міфу про дискримінацію російськомовних – освіта та вимкнення російських каналів. Однак, в сфері освіти відчуття дискримінації дисонує з самою практикою, яку описують респонденти: спостерігається дискримінація української мови, що проявляється у відмові від вивчення її без пояснення на то причин.
- Відчуття соціальної незахищеності і поганого матеріального становища загострює ненависть до вразливих груп.
- Інтолерантність до специфічних груп є дуже деструктивною практикою, тому що вона небезпечна перш за все для усього суспільства, а вже потім – для цих груп. Завдяки тому, що рівень нетолерантності залишається достатньо високим, «під загрозою» є всі члени суспільства. Тобто важко передбачити, на кого завтра нетолерантне суспільство «оберне» свою нетолерантність.
- Звичайний спосіб реагування на «іншого» в нашому суспільстві – обмеження взаємодії, відмова від комунікації, виключення певних соціальних груп з поля свого зору. Це сприяє відтворенню практик дискримінації, тому що не напрацьовуються позитивні навички взаємодії. Тому вкрай важливо включити різних людей в зону повсякденного спілкування та навчити їх адекватним формам комунікації.
- Дискутуючи щодо регуляторів процесів, пов’язаних з дискримінацією, люди говорять у рамках двох полюсів: «все має регулювати держава» та «це залежить від людей, від кожного з нас». Між цими полюсами – порожнеча.
- Вкрай необхідно долучення посередників між державою і людиною та пояснення щодо їх важливої ролі. Це знизить рівень соціальної напруги та відчуття дефіцитності соціального захисту. Тому що держава сприймається як така, що не має достатньо ресурсу допомоги, тому цього ресурсу не може вистачити на всіх нужденних. Щодо «посередників» (громадських організацій, партій, суспільних рухів і т.ін.) немає таких стереотипів.
- Різні види дискримінації мають бути регульовані на різних рівнях. Деякі – на структурному рівні (наприклад, покращення міського середовища для людей з інвалідністю), деякі – на міжособистісному. Але найбільш чутливою наразі є ієрархічна дискримінація – за матеріальним становищем. Вона сприймається як така, що може спровокувати соціальний вибух. Тому мають бути вжиті заходи зі зниження рівня соціальної напруги.
МОЖЛИВОСТІ АДВОКАЦІЇ
- Робота з відчуттям дискримінації за матеріальним становищем, на тлі якого всі інші критерії дискримінації знецінюються, а дискриміновані групи у своїй боротьбі за права конкурують за дефіцитний ресурс захищеності.
- Боротьба з хаосом матеріальних внесків у взаєминах з державними установами, котрі створюють постійний, незрозумілий тиск, особливо в сферах шкільної освіти та охорони здоров’я
- Боротьба з дискримінацією літніх людей в транспорті, що являє собою сферу повсякденного приниження не тільки літніх людей, але й всіх оточуючих
Звіт про дослідження повністю можна прочитати тут Дискримінація_Звіт_Print
Метод збору даних: | Фокус-групове інтерв’ю (загалом 8 груп) | ||
Об’єкт дослідження: | Чоловіки та жінки від 18 років | ||
Географія: |
8 міст у 8 областях України: Схід: Харків, Полтава Центр: Кіровоград, Житомир, Вінниця Південь: Миколаїв Захід: Мукачеве, Чернівці |
||
Розміри фокус-груп: |
Від 7 до 10 людей: Харків, Полтава, Кіровоград, Житомир, Вінниця, Миколаїв, Мукачеве, Чернівці |
||
Період проведення польових робіт: |
Опитування проводилося: 03.03.15 – 05.04.15 |
||
Гайд: |
Розроблено: ГО «Дослідницьке бюро Соціологіст» Затверджено: Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» |
||
Контакти SocioLogist: |
Віталій Юрасов +38 050 180 11 80 iurasov@gmail.com |
Тетяна Зуб +38 066 170 22 91 tatyana.zub@gmail.com |
Поліна Алпатова +38 050 734 62 49 p.alpatova@gmail.com |
Для Інформаційного центру «Майдан Моніторинг».
Ця публікація була створена за підтримки Європейського Союзу. За зміст цієї публікації повну відповідальність несе Громадська організація «Інформаційний центр «Майдан Моніторинг». Зміст цієї публікації не є відображенням офіційної позиції Європейського Союзу.
Європейський Союз об’єднує 27 країн-членів, які вирішили поступово об’єднати свої знання, ресурси та долі. Протягом 50 років свого розширення вони разом побудували простір стабільності, демократії та сталого розвитку, водночас утверджуючи культурне розмаїття, толерантність та індивідуальні свободи.
Європейський Союз прагне розділити свої досягнення та цінності з країнами та людьми за межами своїх кордонів