Про антиекологічні витівки нинішнього Комітету з екології Верховної Ради ми писали неодноразово: формально покликаний закладати підстави для збереження природи, фактично він із незрозумілою впертістю робить все для знищення здобутків наших природоохоронців за останні 100 років.
Критика науковців та громадськості на Комітет аж ніяк не діє: судячи з усього, його члени (історик, два комерсанта, колишній помічник народного депутата із чи то середньою, чи то вищою освітою, міжнародник, військовий льотчик, управлінець, юрист, фізрук та вчитель математики) вважають самих себе найдосвідченішими фахівцями в природно-заповідній справі.
Ось і сьогодні на розгляд Комітету виноситься підготовлений депутатами П. Дзюбликом (вчителем математики), А. Дирівим (комерсантом) та І. Рибаком (управлінцем) проект закону № 1665 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо охорони фауни, флори та посилення боротьби з браконьєрством)” – яким в заповідних зонах планується припинити режимне сінокосіння – захід, без якого в сучасних умовах зберегти наші степи неможливо.
“Степи сформувалися в умовах життєдіяльності копитних, і степу потрібні або випас свійської худоби, або сінокосіння – це не примхи директорів, або бажання накосити сінця та отримати грошенят. Катастрофічні наслідки зникнення випасу проявилися у різних місцях України. У т.ч., наприклад, у Херсонській області. Тут роль тарпанів та сайгаків виконувала велика рогата худоба та вівці. Криза 1990-х рр. призвела. до того, що ця худоба майже зникла, багатотисячні отари щезли. Хоча шкода від них буда чимала – у цьому сумнівів немає.
Але!
Але повне або майже повне припинення випасу призвело до змін рослинного покриву. Як наслідок, зникли ховрахи – у густому рослинному покриву їм важко існувати. І – степовий тхір та перегузня.
Зараз нові обмеження на випас та сінокосіння призводять до того, що падає чисельність зайця (бо серед задерев’янілої трави у 1,5 м заввишки неможливо бігати не те що цьому невеликому звіру, але й людині там пройти 100 м дуже важко!) там майже не гніздуються птахи. Навіть ящірки уникають місць, де виконується принцип “повного невтручання.” А законодавче введення цього принципу призведе до катастрофічних наслідків. Не буде здобичі (зайців, жайворонків, куріпок) – не буде хижих птахів. Яких і зараз дуже мало. Може від цього хтось і виграє – якісь теоретики і популісти.
Але тільки не природа України і не її громадяни.
Взагалі методологічним принципом проведення регуляторних дій на територіях природно-заповідного фонду повинно бути наступне:
В умовах інтенсивного антропогенного впливу, який в Україні відбувається навіть на найвіддаленіших від населених пунктів ділянках природних та квазиприродних екосистем потрібно здійснювати такі дії, які будуть забезпечувати, у т.ч., компенсаторні функції – компенсувати негативний вплив“.
В.о. завідувача науково-дослідним відділом Національного природного парку “Олешківські піски” Є.Г. Роман.
Стосовно неприйнятності заборони сінокосіння в заповідних зонах громадськість вже писала нашим народним обранцям – і безпосереднього стосовно законопроекту № 1665 (звернення “Ігнорування при законотворчості експертної думки призведе до руйнування заповідних зон”, 89 підписів), і стосовно законопроекту № 2023 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі)” – поданим народними депутатами П. Дзюбликом, А. Дирівим, О. Єдинаком (міжнародником), О. Ленським (колишнім помічником народного депутата) та С. Барной (вчителем фізики – Комітет Верховної Ради України з питань протидії корупції):
“Цим проектом Закону також передбачається заборонити в природних заповідниках “сінокосіння механізованим засобом”. Щодо цього слід звернути увагу, що збереження лучних та степових екосистем без здійснення сінокосіння неможливе. Лучних – тому, що луки як такі взагалі сформувалися під антропогенним впливом, перш за все – завдяки косінню. Стосовно степових – із звернення “Ігнорування при законотворчості експертної думки призведе до руйнування заповідних зон”: “Наші степи сформувалися під впливом великих копитних тварин, які на сьогодні зникли. І тому зараз в заповідних зонах існування степів підтримується сінокосінням. Якщо цей захід або подібні до нього заборонити – степи заростуть чагарниками”.
А якщо врахувати, що в Україні практика косіння вручну на сьогодні практично втрачена, така заборона призведе до фактичного припинення сінокосіння в заповідних зонах – з наслідками, про які йшлося вище” (із звернення “Не “царські полювання”, а збереження біорізноманіття потрібне заповідним зонам!”, 78 підписів).
Сьогодні Комітет розглядатиме “доопрацьований” варіант законопроекту № 1665. Але заборони сінокосіння його доопрацювання не торкнулося – ним, як і раніше, в заповідних зонах пропонується заборонити “сінокосіння у весняно-літній період, а також сінокосіння з використанням механічних транспортних засобів”! (доповнення до статті 16 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”).
Судячи з усього, депутати мають на увазі, що косити треба з вересня по лютий і вручну?
Які ця заборона матиме наслідки – дивіться нижче у висновках та коментарях фахівців заповідної справи.
С. Шапаренко, Екологічна група “Печеніги”.
*
орхідея, яка зростає на луках
національного природного парку
“Деснянсько-Старогутський”
“Підписав Угоду про Асоціацію із ЄС, Україна зобов’язалася виконати вимоги Директиви Ради ЄЕС 92/43 від 21 травня 1992 року “Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори” – в тому числі, в частині підтримання біорізноманіття через збереження природних оселищ та видів природної фауни й флори (ст. 2 Директиви). При цьому під “збереженням” згідно п. (e) та (i) ст. 1 цієї Директиви мається на увазі “організація низки заходів, які необхідні для підтримання або відновлення природних оселищ та популяцій видів природної фауни й флори у сприятливому стані”. А це закріпленням за заповідними зонами “природних процесів”, забороною в них режимного (тобто необхідного для підтримки певного стану екосистеми) сінокосіння…, фактично, забороняється. Отже, реалізація даних норм унеможливить апроксимацію екологічного законодавства України до європейського“.
Із звернення “Не “царські полювання”, а збереження біорізноманіття потрібне заповідним зонам!”.
*
“В заповідній зоні ННП “Деснянсько-Старогутський” опинилися декілька лучних ділянок із значною кількістю популяції рідкісних видів, насамперед, лучно-болотних видів орхідей. Щоб ці ділянки не заросли чагарниками, необхідно періодично проводити сінокосіння. Інакше лучна рослинність зникне разом з орхідеями”.
Директор національного природного парку “Деснянсько-Старогутський” О.М. Капіруля
*
Особливості функціонування степових екосистем заповідних об’єктів півдня України: необхідність компенсації антропогенних змін та резерватної сукцесії.
Як відомо, степові екосистеми сформувалися в умовах існування чисельних популяцій великих фітофагів – ссавців з рядів ратичних (парнокопитних) та непарнокопитних.
В Україні, починаючі з раннього голоцену (10 тис. років потому) до початку 20 ст. у степовій зоні мешкали сайгаки, тарпан, кулан. Певну роль у формуванні степів відгравали види лісового та лісостепового еколого-фауністичних комплексів – дикі бики (тур та т.з. степовий підвид зубра) та олень шляхетний.
Починаючи вже з згаданих часів раннього голоцену (який, за археологічною періодизацією відповідає мезоліту) на даній території відбувалося винищення великих ссавців: послідовно зникли бики, кулани та сайгаки та олень шляхетний. Останнім було знищено тарпана – за різними даними, наприкінці 19 або на початку 20 р. група тварин була знищена на території сучасної Херсонської області.
відрізняються від вимерлих тарпанів
Ці фітофаги були заміщені свійськими тваринами – великою рогатою худобою, кіньми та вівцями. Власне, однією з причин знищення тарпана і було намагання видалити з пасовищ тварину, яка активно конкурувала і з кіньми і з вівцями.
Вплив останніх на екосистеми був особливо відчутним, тому що чисельність їх була дуже великою – регіон спеціалізувався на розведенні овець.
І хоча випас худоби не ідентичний випасу диких копитних і досить часто призводить до негативних наслідків (особливо часто негативні наслідки виникали як результат перевипасу овець), виконувалося одне з найважливіших умов функціонування степових природних та квазиприродних екосистем – вилучення і утилізація рослинної маси та повернення біогенних елементів із екскрементами та сечею у ґрунт.
Ситуація різко змінилася у першій половині 1990-х рр., коли внаслідок соціальних та економічних змін вівчарство у тому вигляді, як воно існувало, припинило існування.
Величезні стада овець зникли – а варто пригадати, що ці стада дійсно були величезними. Наприклад, на Козачолагерській та Виноградівській аренах Олешківських пісків (де зараз розташовані території природоохоронні науково-дослідні відділення Національного природного парку “Олешківські піски” “Раденське” та “Буркути”) випасались, відповідно, 70-80 та 15-20 тис. овець.
Водночас суттєво зменшилась кількість великої рогатої худоби, тому зменшились і інтенсивність і випасу цих тварин, і обсяги сінокосіння.
Внаслідок цих змін сталися суттєві зміни в екосистемах: припинилось надмірне видання рослинної маси, руйнування піщаного покриву і розвіювання пісків. Але, водночас, розпочалися зміни видового складу, та структури степових угруповань. Особливо було помітним загущення трав’яного покриву на найбільш продуктивних ділянках Олешківських пісків з вирівненим рельєфом, де рослинність мала характер не напівпустельний (що характерно для значної частини даної території) а степовий.
Як наслідок цього, вже десь до 1994 р. та 1996, відповідно, малий ховрах зник з Козачолагерської та Виноградівської арен та суміжних міжаренних ділянок. І тому до середини 1990-х рр. повністю зникли і тхір перегузня (перев’язка) і значно більш пристосований до антропогенних ландшафтів степовий тхір; суттєво зменшилась кількість хижих птахів – звичайного канюка та яструбів.
Тенденції до другого етапу змін степових екосистем виявились у 2012 р., і це пов’язане з функціонуванням Національного природного парку “Олешківські піски”. Причина, в цілому, та сама, що й в інших степових заповідниках: як не парадоксально, але сумлінне виконання професійних обов’язків Службою Державної охорони та суворе додержання режиму охорони даного об’єкту ПЗФ іноді призводить до негативних наслідків.
Це спостерігається навіть в національних природних парках, де в певних зонах дозволяється і сінокосіння і випасання худоби. Необхідність виконання вимог закону (отримання дозволів, лімітів і т.ін.) призводить до того, що об’єми такого користування зменшуються, змінюється характер рослинного покриву.
Такі зміни (ті, що відбуваються внаслідок встановлення заповідного режиму) відомі вже досить давно і мають назву резерватної сукцесії, її прояви мають місце, у т.ч. і на півдні України.
Спостерігаються такі явища, як загущення рослинного покриву, накопичення сухої дерев’янистої рослинної маси, зміни видового складу (характер рослинності стає не лучним чи степовим, а наближається до такого, який зустрічається на кинутих сільськогосподарських угіддях), погіршуються умови пересування і існування тварин – комах, плазунів, миловидних гризунів, зайців, зникають місця гніздування степових птахів.
Чисельність цих видів зменшується , як наслідок, зменшується чисельність хижих птахів (соколоподібних) та совоподібних. Дуже негативним проявом є значне збільшення пожежної небезпеки внаслідок накопичення органічної речовини, яка у сухий період набуває властивостей майже запальної суміші.
Тому необхідно розробити більш гнучкий та ефективний механізм використання рослинних ресурсів степових та лучних біотопів у об’єктах ПЗФ. Такий механізм повинен включати як наукові та адміністративні компоненти (вивчення ситуації для прийняття рішень) на основі певних нормативно-законодавчих змін.”
В.о. завідувача науково-дослідним відділом Національного природного парку “Олешківські піски” Є.Г. Роман
*
“Черговий абсурд – це “Проект Положення про сінокосіння в межах степових ділянок біосферних і природних заповідників, заповідних зон національних природних парків і регіональних ландшафтних парків”, який поданий до Міністерства екології та природних ресурсів України з проектом наказу на затвердження. Читаючи цей текст на папері, бо його не можна назвати документом, ще раз і ще раз переконуєшся, як далеко зайшли люди в своїх утопічних поглядах.
Степову рослинність пропонується “для збереження біорізноманіття” викошувати на сіно (бо сінокосіння) з серпня місяця. В степовій зоні вегетація йде за весняним ритмотипом і може закінчитись і в кінці травня! Тож про якесь сіно мова взагалі не повинна йти. Але, хто тримав косу в руках, той знає, що суху траву ручною косою (а рекомендується косити тільки вручну, та ще й перед сінокосом походити ділянкою та покричати, щоб зайці і птахи покинули територію і не потрапили під косу. Мабуть від такого крику повинні розбігтись і коники, бо саме вони потраплять під гостре лезо) не можна вкосити та ще й на висоті 10 сантиметрів. А ще рекомендується викошувати території до 15% від загальної площі степу. Люди не мають ніякого уявлення про норматив викошування сирої трави на одну людину, не говорячи вже про суху (норм немає, бо наші діди і прадіди від такої думки покрутили автору біля виска!!!). Люди не розуміють, що в 15 денний термін ніхто не виконає вручну ніяких необхідних обсягів. Якщо скористатись їх рекомендацією, щоб викосити вручну територію до 15% заповідної зони Біосферного заповідника “Асканія-Нова” – потрібно більше 15 тисяч людино/днів. Це тільки щоб скосити. Але ж треба ще й згребти, вивезти кіньми (і де їх стільки взяти!?). Щоб завершити цей цикл, треба мати ще й необхідні агрегати, щоб цю суху біомасу перевести в якусь енергетичну цінність, оскільки на корм сільськогосподарським чи диким тваринам, вона не буде використовуватись. Вони скажуть: “Хай їдять її ті, хто заготовив!”.
Можна і далі аналізувати цей твір на вільну тему. Але ж питання в тому, що нам, в черговий раз, цілком серйозно, підсовують нісенітницю, яку треба аналізувати, на неї треба відповідати не тільки нам, але й колу міністерських чиновників, яким саме зараз (при скорочених штатах) “нічого робити”.
Директор біосферного заповідника “Асканія-Нова” В.С. Гавриленко.
*
____________________
КОНТАКТ:
Шапаренко Сергій: тел. (066) 387-46-81, pe4enegy@gmail.com
Підготовлено ЕкГ “Печеніги”, при використанні матеріалів бюлетеня прохання посилатися на джерело.