23 вересня 2015 року старовинному Слобожанському місту Бахмуту повернули історичне ім’я.
Пам’яті всіх, хто був з нами за Бахмут, але не дожив до цього дня (у тому числі мій тато, що завжди хизувався, що народився у 1923-му у Бахмуті і хотів в ньому померти, та автор цього вірша) – Володимир Березін
Своє ім’я вертає
Бахмут нині,
Що дане Богом
і людьми колись.
Тому сьогодні на вітрах
осінніх
Всі древні думи
стогоном сплелись.
Йому здавен судилося
дві долі –
На рушнику судьби
два кольори.
Його степи такі
ковильно-голі,
Черлено-сонячні
шипшинові яри.
Його топтало військо
низкоросле,
І сам собою сіявся
полин.
Та доля знов крилом,
було, оросить,
Додасть жаги із
святощів, глибин.
І вільну душу і земні,
й небесні
Вели молитви крізь
Біду не раз…
І він живе, не загнаний
у безвість,
Із вірою і вічним
«Отче наш»…
Та доливають смутку
пізні грози:
Аби ж то все задумане
збулось.
Зітер з лиця свої
солоні сльози
Й задумався, чекаючи
чогось…
Святе ім’я вертає
собі місто,
Що не спливло
безслідно в сивій млі.
У гомоні віків бринить
врочисто,
Немов одвічний
Поклик журавлів.
Світлана Андрійовна.Решетова,
1991 р.
