Відповідно до ст.12 чинного Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, яким Україна офіційно пишається з 06.09.12:
“Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень:
– готують пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації;
– здійснюють позитивні дії;
– дотримуються принципу недискримінації у своїй діяльності;
– співпрацюють з громадськими організаціями щодо дотримання принципу недискримінації;
– сприяють науковим розробкам у сфері запобігання та протидії дискримінації;
– провадять просвітницьку діяльність з питань запобігання та протидії дискримінації“.
У рамках підтриманого Європейською комісією проекту з протидії дискримінації в Україні Інформаційний центр “Майдан Моніторинг” досліджує, як ці норми перетворюються (якщо перетворюються) на практику, і наскільки та практика є ефективною.
На початку 2015-го року ми вже опитували “державні органи та органи місцевого самоврядування” (окрім, зі зрозумілих причин, органів влади АР Крим), з’ясувавши, що якщо і можна говорити про практичну реалізацію вказаних положень, то лише щодо пасивного дотримання принципу дискримінації. Конкретних даних щодо інших питань ми так і не отримали – суб’єкти владних повноважень відписувалися загальними фразами.
Тепер ми вирішили з’ясувати, як виконується інша стаття антидискримінаційного закону.
Відповідно до ст.8:
“1. Розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим урахуванням принципу недискримінації.
- З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів.
Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.
Обов’язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів визначається Кабінетом Міністрів України” (такой порядок встановлено Постановою КМ України №61 від 30.01.13, обов’язок проведення експертиз покладено на юридичні служби відповідних органів виконавчої влади).
Отже, до всіх центральних органів виконавчої влади, вказаних на офіційному сайті Кабінету Міністрів України, а також до всіх обласних державних адміністрацій і Київської міської державної адміністрації ми, виходячи з приписів того “порядка” надіслали запити з пропозиціями повідомити такі дані:
“1. Кількість проведених антидискримінаційних експертиз проектів нормативно-правових актів.
- Кількість випадків виявлення положень, які містять ознаки дискримінації. Прохання надати копії відповідних висновків.
3 Кількість випадків усунення положень, які містять ознаки дискримінації, шляхом:
а) вилучення відповідних положень з проекту акта,
б) уточнення відповідних положень проекту акта,
в) підготовки нової редакції положень проекту акта“.
В усіх цих органів, а також в усіх обласних рад та міських рад обласних центрів України ми також поцікавилися, чи і справді вони “готують пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації“.
Серед опитаних органів місцевого самоврядування пропозиції щодо вдосконалення законодавства не готував ніхто. Взагалі не надали відповідей Івано-Франківська, Київська та Одеська обласні ради, Луцька і Чернігівська міські ради. Харківська ж міська рада навіть прямо відмовила (!) у наданні інформації:
Єдиним в Україні суб’єктом владних повноважень, який повідомив про розробку ним у минулому році пропозицій до антидискримінаційного законодавства, виявилася (з цілком слушною пропозицією) Державна пенітенціарна служба:
Щодо проведення антидискримінаційної експертизи результати дослідження виявилися ще цікавішими.
Загалом центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації нам повідомили про проведення в Україні протягом минулого року 3961-ї антидискримінаційної експертизи (найбільше – у Міністерстві внутрішніх справ України – 494, серед місцевих державних адміністрацій – у Херсонській ОДА – 67, а скажімо у Львівській ОДА – жодної), при цьому в результаті цієї масштабної діяльности кількість виявлених у проектах правових актів дискримінаційних положень – 0 (себто нуль). Тут виникає принагідне питання – чи це результат виняткової правосвідомости і професійности розробників цих актів, чи то така “експертиза“…
Не надали жодної інформації: Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство оборони, Державна авіаційна служба, Державна архівна служба, Державна казначейська служба, Державна реєстраційна служба, Державна служба геології та надр, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки, Державна служба у справах ветеранів війни та учасників АТО, Державна служба інтелектуальної власности, Державна служба по контролю за наркотиками, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба, Державне агентство водних ресурсів, Державне агентство екологічних інвестицій, Державне агентство з енергоефективности та енергозбереження, Державне агентство резерву, Державне агентство з питань кіно, Державне агентство з туризму та курортів, Державне агентство з управління зоною відчуження, Державне космічне агентство, Державна екологічна інспекція, Державна інспекція з безпеки на наземному транспорті, Антимонопольний комітет.
Державна фіскальна служба відмовила у наданні інформації, пославшись на те, що порахувати кількість антидискримінаційних експертиз “Порядком не передбачено”:
Державна санітарно-епідеміологічна служба вважає (попри те, що антидискримінаційні закон та “порядок” не роблять винятків), що її діяльність не пов’язана з питаннями запобігання та протидії дискримінації:
А найбільш загадкову відповідь ми отримали від Державної інспекції з питань захисту прав споживачів, де “експертиза не проводилася у зв’язку з відсутністю у проектах норм.актів положень, які містять ознаки дискримінації“. Парадокс.
У перших місяцях наступного року ІЦ “Майдан Моніторинг” повторить опитування, цього разу – за даними 2015 року, для наступного порівняння з уже наявними показниками. Проте вже зараз є підстави казати про те, що приписи ст.12 антидискримінаційного закону переважно щасливо лишаються на папері, розробляти пропозиції до антидискримінаційного законодавства суб’єкти владних повноважень не поспішають, антидискримінаційна експертиза не виявляє нічого дискримінаційного, а багато органів влади вважають, що тема їх не стосується та/чи соромляться сказати суспільству про свою діяльність.
Ми очікуємо, що узагальнення та аналіз результатів всіх “хвиль” нашого моніторингу дозволить запропонувати кілька змін щодо покращення правового регулювання питань запобігання та протидії дискримінації і – головне – відповідної правозастосовчої практики.
Олександр Северин, к.ю.н.,
ІЦ “Майдан Моніторинг”
* * *
Публікацію було підготовлено в рамках проекту «Україна без дискримінації», що реалізується «Інформаційним центром «Майдан Моніторинг» за підтримки European Commission. Позиція авторів цієї публікації не є висловленням офіційної позиції European Commission щодо Національної стратегії у сфері прав людини.