Сьогодні Костянтинівський район традиційно святкував 76 років із дня його заснування.
Відзначали річницю у районному будинку культури с.Артема – без пафосу, спокійно та по-діловому. Практично кожен виступ сільських митців- аматорів був гімном єдності та величі України. Чарівна українська мова лунала в піснях хорових колективів “Любава” з Олександро-Калинового, “Калина” з Предтечиного, “Берегиня” з Іванопілля, “Веселка” з Кіндратівки, “Оберіг” з Правдівки (це був їхній дебют). Також танцювальний колектив “Маргаритки” з с.Ілліча виконував українські танці (один був під англійську пісню – ми ж європейці).
Сумно, що російська мова все ж “раздавалась” з вуст керівництва району (навіть голови райради О.Оносова, який читав з паперу), керівництва Костянтинівки (секретаря міськради Ю.Разумного), начальника податкової, та помічника нардепа Д.Омельяновича та ветерана всіх районних посад В.Гнапа. Але приємно було чути файну рідну мову від заступника командира бригади ВСУ, що дислокується в нашому краї.
Також від військових порадував бригадний оркестр з дівчатами на барабанах-тарілках та солдат- соліст, який добровольцем пішов з нашої Яблунівки.
Приємно зазначити, що вже вчергове на таких святах згадується людина, що віддала життя за Україну, а народилася в районі – Олекса Тихий. Але (як нам сказали самі учасники концерту) секретарю міської ради Ю.Разумному, судячи з того, як він кривився, це дуже не сподобалося.
Як каяття звучали слова, що співав яблунівський хлопець, який зараз у ВСУ, та місцева дівчина Дарина:
Гілля калин похилилося.
Мама, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?
І дійсно – це частка нашого каяття, яке всі відчували, коли співали гімн, а особливо – коли схилили голову під час хвилини мовчання по загиблих героях…
меня еще волнует вопрос странных “народных” костюмов на фото