На Закарпатті взялися відроджувати
кельтську культуру – як нову атракцію для туристів
На цій землі кельти залишили багато слідів. Зокрема, на горах Галіш та Ловачка біля Мукачева віднайдено та досліджено древнє кельтське городище, до речі, найсхідніше в Європі. Це була, так би мовити, остання точка дисклокації кельтських племен на цих теренах. На Виноградівщині є теж не менш цікава місцина, у долині річки Ботар (притоки Тиси) – це древній кельтський металургійний центр, один із найбільший в Європі. Щоправда, ні біля Мукачева, ні в Ботарському степу ви не знайдете скансенів із реконструкціями жител та побуту кельтів – як це робиться в Європі. Неподалік, в чеському місці Летовіце, такий скансен діє і приносить немалі прибутки до місцевого бюджету. А на Закарпатті цим ніхто не займається – потрібна підтримка на рівні держави, бо такий проект вимагає капіталовкладення, пояснюють місцеві туризмознавці. Тим не менше, підприємливі закарпатці непогано заробляють на кельтах. Як саме – читайте в матеріалі Укрінформу.
У жилах кожного 10-го закарпатця – кельтська кров
Цими вихідними в одному із найвідоміших замків Закарпаття – Сент-Міклош влаштовують кельтські ігрища на честь їхнього свята Самайн. Це, як пояснив автор ідеї, гід Макс Адаменко, щось на кшталт кельтського Нового року.
– Самайн – святкування закінчення світлої пори року та початку темної, також – свято закінчення збору урожаю, – розповідає він. – Традиційно на Самайн ділили зібраний урожай, а також вирішували, яка частина стада переживе зиму, а яка – ні. Кволих різали для запасів на зиму. Також під час святкування палили вогнища, як правило, між ними проходили люди задля ритуального очищення. Деякі із цих моментів святкування ми відтворимо на святкуванні Самайну біля замку. Також будуть кувати ковалі – адже ковальство – традиційне ремесло для кельтської культури. Буде кельтська музика та танці, – розповів Макс про хід заходу.
Гід також зазначив, що разом з активістами планують проводити такі свята із календаря кельтів періодично. А також – оформити пішу тематичну екскурсію схилами Ловачки, де був знаменитий кельтський опідум (центр).
Також діє в цьому напрямку Юрій Клованич, власник агросадиби під Ловачкою, якого в Мукачеві називають жартома «головним кельтом». На базі своєї садиби він пригощає туристів реконструйованими кельтськими напоями – як-от, елем та стравами, наприклад, запеченим на вогні м’ясом та сирами (кельти були скотарями, тому молочні й м’ясопродукти були основою їхнього харчування). А поки туристи смакують, пан Юрій розповідає про городище, яке було тут тисячоліття тому.
Найбільше древнє городище
– Мало хто із закарпатців знає, що в жилах кожного десятого із нас тече кельтська кров. І це не вигадка, адже колись, тисячоліття тому, нашу землю населяли племена кельтів – міфологічних жителів древньої Європи, творців оригінальної культури та релігії, знаменитих воїнів, надбанням яких і зараз захоплюються романтики, – розповідає дослідник-аматор «мукачівських» кельтів Клованич. – І найбільше древнє городище кельтів знаходилося саме на Ловачці, як свідчать археологічні розвідки. Власне, одна із оборонних стін цього міста вціліла, вона нависає над рестораном «Ловачка», обтесані брили скали добре видно з траси.
Древнє городище в Мукачеві роздали під дачі
Щоправда, нині потрапити на гору проблематично: землі біля її підніжжя роздані під дачі та інші об’єкти – тобто, приватна власність. Ми піднялися наверх з садиби Юрія Клованича. Він погодився провести імпровізовану екскурсію древнім містом кельтів – опідумом, який вчені називають Галіш-Ловачка за топонімами місцевих гір.
Кельтське поселення опідума
Його розквіт припав на І століття до нашої ери. Це кельтське поселення багато кого цікавить. Один київський професор написав про нього дві наукові книжки! На початку ХХ ст. тут проводив розкопки Тиводар Легоцький. Його знахідки були унікальними, вони показали, що це було не просте поселення, а центр, де жили воїни, духовна еліта – друїди. Тут була знайдена зброя, прикраси, кераміка, литво, господарський реманент (зберігаються в запасниках Ужгородського краєзнавчого музею). Знайшли навіть форму для монет, які тут відливали.
Можна припустити, що на вершині Ловачки було святилище друїдів, Юрій Клованич показує вірогідне святилище кельтів. Це невеличка ділянка, тут росте багато вікових дубів, є кратер.
Кельти завжди селилися
– Гора Галіш має 327 м над рівнем моря, Ловачка – 304. Кельти завжди селилися на пагорбах над долинами річок. В ті часи Латориця протікала акурат під цими горами, – розказує Клованич. – Вчені виявили тут навіть фортифікаційні укріплення: ми можемо бачити їхній залишок – це природня скала, що висить над трасою. ЇЇ ідентифікував археолог із Мукачева на призвіще Котигорошко. Укріплення спускалися аж до річки. Вони не збереглися, бо в середньовіччі усі каміння були використані для будівництва замку та перших кам’яниць міста.
По Карпатському хребту
Дорогою по уявному древньому городищу Юрій Клованич розказав, що по Карпатському хребту проходив східний кордон кельтського світу. На думку багатьох дослідників, Карпатська улоговина й інші західні райони стали базою, звідки кельти робили свої набіги на інші країни, і бастіоном, що захищав самих кельтів зі сходу. Ця гіпотеза підтверджується археологічно: на сьогодні розкопано чимало кельтських городищ на Галичині, а також в басейні Тиси, де кельтські поселення були найчисельнішими. Опідум Галіш-Ловачка був найсхіднішим містом кельтів, відомим в Європі. Поруч із цією місцевістю було виявлено біля двохсот поховань кельтів.
– У нормальних країнах на місцях таких поселень діють скансени, – каже пан Юрій, – аби люди могли безпосередньо торкнутися свого коріння. Вони бачать ті відновлені хатки, елемент побуту, реконструкцію артефактів. І на душі світлішає…
Це добротна автентична атракція для туристів, вважає Клованич.
Про кельтське минуле у Мукачеві
– У Мукачеві ж про те, що тут колись жили кельти, знають одиниці. Та й відновлення скансену неможливе – землі, де знаходився опідум, давно роздані під різне цільове призначення. Тут є дачі, ресторани, готелі, заправки – усе, крім тематичного музею. Хоча насправді це місце має статус археологічної пам’ятки державного значення, що підтверджується чотирма постановами Кабміну. Час від часу, коли міська рада в черговий раз розкраює Галіш та Ловачку під приватні наділи, чеські, словацькі вчені протестують: мовляв, що ж ви робите, це унікальна пам’ятка загальноєвропейського значення! Проте на них не зважають. Отже, опідум як пам’ятка для нас втрачений, – зітхає дослідник.
– Тому у мене виникла ідея бодай частково відтворити щось подібне на кельтський скансен. Я працюю в цьому напрямку на базі своєї агросадиби під Ловачкою. Відтворив кельтську глинобитну піч, реконструював страви та напої, які вживали кельти. Частуємо ними туристів за розповіддю про унікальність Галіш-Ловачки. У них очі загораються, а закарпатці про це не знають. Влітку планую поставити кельтську хату, а також зайнятися бортництвом – кельти дуже поважали мед. У планах маю створити камерну сцену, де можна було б запрошувати колективи, що показують кельтські танці. Готовий заплатити митцям із міста, які виховають «під мене» кельтський колектив.
Артефакти є, а побачити їх ніде
Такі атракції – це хоч щось, що можна зробити в напрямку розвитку «кельтської тематики» в туризмі Закарпаття, каже відома закарпатська гід Олена Кудря.
Якщо правильно використати
– Серед моїх туристів спостерігаю цікавість до цієї теми. У них запалюються очі, коли чують, що тут жити кельти, що тут були їхні опідуми, діяли центри ремесел. Інша справа, що люди, почувши це, хочуть побачити акуратно огороджені території, на яких жили кельти, з розкопками та віднайденими артефактами. Проте, в силу різних факторів реконструйованих городищ ми показати не можемо. Але артефакти є – відомо, що всі знахідки із розкопок, пов’язаних із кельтами, знаходяться в запасниках Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Нещодавно там, до речі, відкрили кімнату Легоцького, і тепер там можна побачити дещо із знайденого ним на схилах Галішки та Ловачки. Але більшість артефактів все-таки залишаються недоступними загалу, хоча на це є попит серед туристів. Нам треба навчитися на цьому заробляти – розкручувати кельтів, як свого часу в Україні пропагували так звану «трипільську» культуру. На це був шалений попит. Думаю, якщо правильно використати кельтський фактор, для туристичної галузі Закарпаття це був би прорив.
Найпопулярніша кельтська атракція на разі – чан. Це, натурально, кельтська баня
Ужгородський туризмознавець Федір Шандор каже, що закарпатці й так непогано заробляють на кельтах.
Кельтська тематика добре
– Ця тема добре розкручується ентузіастами. От, наприклад, відомий шоколадний кондитер Валентин Штефаньо відродив кельтський тар – пісочне тістечко на основі місцевих сортів яблук. Юрій Клованич робить кельтські напої – елі, кальвадоси, сидри, плюс його агросадиба має відношення до локації кельтів Галіш-Ловачка. У Воєводино зараз запрацювала атракція-квест «Пригоди кельтів». У місцевому парку є друїдський календар, там дерева насаджені спеціальним способом, плюс встановлено тематичні скульптури на кельтську тематику. Це цікаво туристам. А найпопулярніша кельтська атракція на Закарпатті на разі – чан. Це, натурально, кельтська баня – бо кельти ж були перші ковалі й винахідники заліза на теренах Європи.
Ботарський район був одним із
– Ви влітку працювали над розкрученням нового туристичного об’єкту – Ботарський степ. Це також місце, зв’язане історично з кельтами…
– Так, це був кельтський металургійний центр, який займав близько 25 квадратних кілометрів у заболоченій місцевості біля річки Ботар, лівої притоки Тиси. Виробничі пункти, розташовані на відстані 1-2 км один від одного, тягнуться від села Ново Клиново до села Черни. Тут виявили до трьохсот залізоплавильних горнів. Ботарський район був одним з найбільших металургійних центрів Європи періоду раннього залізного віку. Його продукція обчислювалася десятками тон заліза й задовольняла не тільки потреби поселення Галіш-Ловачка, що розташоване за 30 км від найбільшого скупчення горнів, але й виходила далеко за межі Закарпаття.
– Як розкручується ця нова атракція?
– Це місце – у Виноградівському районі. «Ботар» – з угорської «віз, в якому кочують». Якщо є така територія як степ – то не можна її оминути як туристичну атракцію. Там ростуть інші рослини та інший ландшафт, ніж на решті території Закарпаття. У цьому регіоні живуть унікальні ендемічні домашні тварини – мангалець (волосата свинка, як баранчик), угорська сіра корова з величезними, як у оленя рогами, карпатський буйвол, комондор – пастуша патлата собака. На спеціальній еко-фермі туристи мають змогу з ними ознайомитися. Плюс – гастрономія. Перша страва – бограч, пастуший суп, потім – дегустації зали лекваря…
– Чи можлива у нас поява реконструйованого кельтського скасену як атракції для туристів незабаром?
– У найближчому часі – ні. Бо для того, аби такі поселення-реконструкції виникали, потрібна воля зверху. Влада повинна створити об’єкт. А не ентузіасти. Вже потім подібні туристичні атракції починають обростати об’єктами малого та середнього бізнесу, новими проектами та ідеями, що в сукупності дає дохід місцевому бюджету, й влада в результаті має зиск. Але спочатку треба створити об’єкт – як освітній заклад для дітей. А от владі це не цікаво. Чому? Бо не дає швидкого прибутку. А розкрутити це можна швидко. До кожного управління щомісяця приїжджає «вище керівництво» з перевіркою. От не веди ти їх у дорогий ресторан – а покажи свій край. Організуй «кельтський тур». Просто треба знати й любити свій край. А у влади поки недостатньо ні любові, ні знань.
Тетяна Когутич, Мукачеве.