18-22 травня 2016 р. в с. Нерубайське Одеської обл. пройшов незвичний для цієї місцини фестиваль «Арт в катакомбах».
В селі є музей катакомб, в якому проводиться лише одна екскурсія про партизанський спротив часів Другої Світової війни. Неодноразово чули місцеві жителі нарікання, що інформація, яку подають екскурсоводи не відображає вповні незвичність цього місця. Історія катакомб сама по собі цікава, вона налічує 200 років тільки від початку видобутку вапняку, не говорячи вже про період формування породи, а музей розповідає тільки про 8 місяців партизанського спротиву, та і то, в інтерпретації радянської ідеології.
Після відвідин музею залишається багато питань без відповідей. Історія катакомб складається з багатьох цікавих і пізнавальних періодів та подій, а про них згадують тільки побіжно. Хоча кожну з них можна розвинути в окрему екскурсію та експозицію. Тоді у відвідувачів з’явиться бажання відвідати музею знову.
Можливість змінити концепцію музею, осучаснити, розширити контекст, а відтак, залучити більше туристів та інвесторів, що сприятиме розвитку села та району, спонукала активістів до проведення фестивалю
Саме під час цього дійства і стануть зрозумілими всі можливості села для таких змін. Потрібно відкрити цю цікаву місцину не тільки Україні, а і світу.
Не секрет, що для занурення у світову спільноту, для спонукання інтересу до себе, Україна потребує розвитку соціальних зв’язків, а найкраще цьому сприятиме зовнішній туризм. Розвиток соціальних зв’язків важливий і всередині країни. Радянщина сприяла уосібненню регіонів, гальмувала комунікацію. Саме тому, люди зі сходу та заходу України так мало знають один про одного і піддаються нав’язаним ззовні стереотипам. Розвиток внутрішнього туризму допоможе налагодити комунікацію між регіонами.
Такі цілі ставили перед собою організатори фестивалю.
Ідея Фестивалю народилася в рамках програмної діяльності Української миротворчої школи під час взаємодії однієї з робочих груп на форумі розвитку Біляївського району Одеської обл.
Співавторами ідеї є слухачі Української Миротворчої школи Юлія Манукян і Сергій Дяченко, викладачка нерубайської школи мистецтв Ольга Рибочка та художниця Марія. Ідея настільки всім сподобалася, що одразу було вирішено її втілити в життя. Місцева влада Біляївського району підтримала фестиваль і обіцяла організаторам допомогу.
Нерубайське
Потрібно звернути особливу увагу на село Нерубайське. В селі проживає більше 8 тис. мешканців, серед яких близько 1 тис. ромів. Роми живуть осібно, з місцевою громадою активно не контактують, але і не конфліктують. Цікавинка в тому, що свої авто роми прикрашають українськими прапорами. Виявляється, в українців з ромами Нерубайського є спільна, об’єднуюча тема, на основі якої можна знайти порозуміння для подальшої взаємодії та співпраці.
Величезне захоплення викликає нерубайська середня школа. Прямо з двору відвідувачів зустрічає тризуб з чорнобривців, висаджений учнями школи.
На території школи є дивовижний етнографічний музей української хати, який може по праву стати ще однією локацією для мандрівників.
Подвір’я та хата побудовані та облаштовані відповідно історичним відомостям про помешкання українців.
Експозиція музею збирається учнями, вчителями та керівництвом школи, ними ж він і облаштовується. Цей музей – гордість школи та всього села.
Таким стендом зустрічає школа відвідувачів в приміщенні.
Окремого слова заслуговують незвичні учні цієї школи, але про них мова пізніше…
Фестиваль
Розпочався фестиваль з лекційного дня. До Нерубайського приїхали експерти Української миротворчої школи, щоб розповісти про миротворчі практики та презентувати підручники школи. На лекціях були присутні активісти села, керівництво музею катакомб та школи, вчителі та учні, гості з Херсону, Одеси та Києва.
Лекції проводили експерти УМШ Олександр Зінченко, історик, публіцист та Збігнєв Буяк, один з лідерів польської Солідарності, польський політик, який ліквідував комунізм в Польщі. Відбулися також лекції музейника Михаїла Рашковецького, екскурсовода Олександра Бабича та педагога Дмитра Жданова.
Акцент у лекціях експертів УМШ робився на тому, що тільки громада спільними зусиллями здатна зробити життя у своїй місцині кращим, тільки активність згуртованих заради спільної мети мешканців сприятиме їх добробуту. Лекції музейників переконали в незвичності музею катакомб, запропонували зміну музейної концепції, накидали ідей для підвищення цікавості до музею та його цінності для туристів. Педагог розповів про значення музеїв для навчання та розвитку дітей.
«Музей має перетворитися з місця перебування минулого на майданчик комунікацій про минуле, сучасне та майбутнє» – Олександр Зінченко
Учні школи брали активну участь в обговореннях після лекцій. Жодне питання лекторів, жодне спонукання до активності не залишилося без відповіді. Школярі активно взаємодіяли, заперечували, вступали в діалоги.
Найкращою ілюстрацією того, що «насіння» впало на благодатний грунт, стало завзяття та активність з якою учні взялися до опікування фестивалем. Вони поводили себе як справжні господарі і їм не потрібен був дозвіл на дії! Це привід для гордості для вчителів цих дітей та для всієї школи.
Школярі були на фестивалі волонтерами. Вже з вечора першого дня стає зрозумілим, що не вистачає екскурсоводів для обслуговування всіх бажаючих відвідати музей. Працівники музею по ходу фестивалю вчилися давати раду новим викликам по зміні формату. Учні, які чудово знають історію катакомб, беруть на себе цю роботу. Директор музею теж запалюється новими змінами. Всі разом складають новий графік роботи музею та розклад екскурсій.
Ближче до вечора до організаторів підбігла одна з школярок з повідомленням, що хтось руйнує експозицію. Поки організатори добігли до місця події, там двоє школярів вже пояснювали шкідникам, чому не варто так себе поводити. Згодом бешкетники осторонь з цікавістю спостерігали за подальшими подіями.
Отримані за екскурсії кошти учні вирішили витратити на свої майбутні проекти. Школярі стали лідерами змін, що відбуваються в їхньому селі.
Господарі беруть своє і заявляють про межі своєї відповідальності!
Взагалі події навколо фестивалю справили враження на місцевих мешканців і посприяли зміні їх поглядів на становище свого села з позиції перспектив на майбутнє і зміни їхнього сприйняття сучасного суспільства та своєї ролі в ньому. Люди ніби вперше усвідомлювали, що світ змінився, що вони мають вплив, що вони можуть обирати чого вони хочуть для себе, для свого села і досягати своєї мети.
«Ми побудуємо тут те, що ми хочемо, щоб тут було» – Збігнєв Буяк
Цікаво спостерігати за таким переусвідомленням. Воно відбивається в очах людей і одразу відчувається у їх діях. Як на початку нібито байдужі, зневірені, повільні, неквапливі люди, яким, здається, важко навіть очі підвести, не те що працювати, наприкінці фестивалю діють з куражем і вогником в очах, заповзято опікуються своєю ділянкою роботи, ніби побачивши в цьому перспективи кращого майбутнього для самих себе. Це дуже цікаве перетворення. Заради цього варто було проводити таку величезну роботу. Ця подія повертає людям віру у себе, віру, яка методично відбиралася у попередніх поколінь радянщиною і без якою ці люди зростали.
Чим ми цікаві світові?
В Нерубайському є що показати навіть вибагливому європейському туристові. Європейці зараз цікавляться Україною і нам потрібно створити такі об’єкти для експозицій, які показували б нас теперішніх, з урахуванням змін, які відбулися за останні 25 років в нашому суспільстві.
«Так, ми привезли новий сучасний формат музею. Ми змінилися. Ми живемо в іншому суспільстві, в іншій ситуації і зміни поступово доходять всюди. Відбувся якісний стрибок. Ви не помітили? Це новий формат взаємодії і хто не встигає за змінами, має звільнити дорогу для молоді» – Людмила Ямщикова
Суспільний простір України поки не відображає цих змін. Нове суспільство народилося, а арт-об’єкти, сталі вирази, що ми повсякчас використовуємо в житті залишилися ще пострадянськими, а подекуди і російськими. Звісно, такий простір не показує європейцям нас справжніх. Навпаки, він показує нас, як колонію Росії.
Для сучасних митців стоїть задача створити арт-об’єкти, які показували б сучасного українця, його риси характеру, його внутрішню природу, ідеали, проблеми.
Крім того, насичення простору арт-об’єктами гуманізуватиме його, підвищуватиме культурний рівень людей, а це сприятиме побудові цивілізованих відносин та появі неагресивного, неконфліктного середовища, на відміну від культу сили «русского міра».
Нарешті, за допомогою митців ми зможемо відчути, хто ми, чого ми прагнемо, які в нас переваги і недоліки
Збігнєв Буяк на лекції наголошував, що українцям треба визначитися, що вони привнесуть в Європу своєю появою? На думку Збігнєва, українці можуть пишатися своєю толерантністю і дружелюбністю. Він наголосив, що навіть під час протестів на Майдані, поряд працювали магазини і їх ніхто не займав, визнаючи, що вони виконують свою функцію в суспільстві. Таку миролюбність, на думку Збігнєва, потрібно підняти на прапор і всюди наголошувати на ній. Саме її ми повинні нести в Європу і саме вона може зацікавити європейців.
Цікаво було б почути зворотній зв’язок від європейців на появу простору, що відображав би нас справжніх. Чи зрозумілі ми їм? Чи цікаві? Чи бачать вони щось спільне з нами? Можливо, на наступний фестиваль будуть і такі роботи від митців.
Арт-простір фестивалю
Ідей для розвитку арт-простору в музеї виявилося багато. Катакомби придатні до демонстрації різних видів мистецтва. Тиша і темінь сприяє зануренню у себе, загострює почуття, налаштовує на спостереження та роздуми.
Галерея з арт-об’єктів, розміщених прямо в катакомбах, декламація віршів поетами в нішах катакомб, дивовижні перформанси, кінозал під відкритим небом, що сам по собі виглядає як арт-об’єкт, майстер-класи з живопису, заворожуюча музика. Це справляє неабияке враження.
На арт-майданчиках фестивалю були представлені всі види мистецтв, від традиційного до авангарду. Арт-об’єкти розташовані по темах.
Найбільше митців турбують почуття людей, що губляться у катакомбах. Це одна з сумних сторінок історії катакомб.
Робота Альони Чуприни “Загубленi в лабiринтi” відображає сплутаність думок та відчай загублених, який символізує фіолетовий колір.
Несподіване відображення в темряві шаланди на стіні. Це медитативна інсталяція Сергія Божко. Працівники каменоломень, мріючи про відкритий простір, малювали на стінах кораблі та море. Цікавим є те, що кораблик ніби «губиться» в катакомбах, його не завжди можуть знайти навіть екскурсоводи.
Робота Лілії Клімової про світлячків. Надихнув авторку на цю роботу лист одного з підпільників до своєї дружини. Він пише, що в катакомбах немає ні дня, ні ночі, єдине, що нагадує про світло – це світлячки.
Ця робота відображає приреченість загублених.
Ще одна з сумних сторінок історії катакомб – жіноча неволя. В катакомбах переховували жінок, яких готували до перепродажу за кордон. Про це розповідає робота «Легенда». В ній проведена паралель між твариною, якій в казках віддавали на відкуп молодих жінок.
Ця робота має назву “В пыли времен”. Вона символізує те, що все мине і перетвориться на пил часів, на камінь. І наша сучасність також.
Ще одна робота Ріти Ямансарі. Цей арт-об’єкт був одним з найпопулярніших в музейній експозиції. Туристи приїздили до музею спеціально, щоб на нього подивитися. Через певний час знаходження в катакомбах, у людини починають з’являтися сторонні відчуття. Наприклад, ввижаються тіні, що рухаються, або починає здаватися, ніби хтось за тобою стежить…
Арт-об’єкт “Місто”. Тетяна Тушевська про свою роботу: “Перевернуті «будиночки» демонструють і принцип виникнення катакомб (вилучення каменю для будівництва) і нагадують про те, що під нами знаходиться ще щось, запрошують поглянути на цю порожнечу, змінюючи погляд і, вивчаючи історію катакомб, наповнити їх новим змістом”.
Попередня частина мистецької експозиції мала назву «Тайна покрытая…», відображаючи спробу митців зануритися у складні почуття заручників та відвідувачів катакомб.
Друга частина експозиції мала назву ПереТВОРення, символізуючи, що ми самі творимо себе, своє оточення і свій світ. Це експозиції з валізами, в кожній з яких митець створює свою власну невелику галерею. Серед робіт митців були роботи переселенців, які буквально намагаються зараз переТВОРити свій світ. Назва цієї частини експозиції виявилася символічною.
Означився фестиваль перформансами, які допомагали людям уповільнитися, зануритися в себе, поставити собі важливі питання, відчути відгук на події і зробити власні відкриття. Катакомби самі по собі сприяють таким катарсисам. Є люди, які спеціально за ними ходять до катакомб.
Поряд з авангардним артом на сцені лунала музика народних колективів Одеського району, яка теж знайшла своїх прихильників. Фестиваль відповідав різним смакам. Кожен міг знайти щось цікаве для себе.
Дивиною на сцені стало хіба що звучання попси радянських часів. Невідомо, навіщо це в сучасній Україні? «А потім дивуємося, звідки в нас «русский мір» – пролунало в натовпі. Тішили невдоволені вигуки та свист під час виконання цих пісень.
В останній день на сцені виступив оркестр Олексія Пєтухова.
Наприкінці фестивалю у небі над Нерубайським з’явилася подвійна веселка.
Після завершення цьогорічного фестивалю стало зрозуміло, що нові зміни цікаві місцевим мешканцям і цілком їм по силах. Одразу активно розпочалася підготовка до наступного фестивалю, що відбудеться через рік. Вже розглядається варіант постійної галереї в катакомбах Нерубайського. Організатори зробити розбір помилок, врахували незадоволення і побажання, зібрали багато цікавих ідей.
Людмила Ямщикова, одна з організаторів фестивалю, поділилася мріями стосовно майбутнього музею: «Чудово було б, щоб в музеї було декілька експозицій і на порозі туриста зустрічали вказівники з майданчиками і детальним описом, що і де можна переглянути. Тут могла б бути постійно діюча галерея мистецьких об’єктів, різні екскурсії з історії катакомб, історія спротиву в роки Другої світової війни, просто майданчик для прослуховування тиші. Таке практикують в музеях. Туристи заходять до підземелля зі свічками, потім гасять їх і опиняються у цілковитій тиші. Від цього дійства залишаються незабутні переживання».
Збігнев Буяк запропонував облаштувати в катакомбах ресторан і готель: «Це розповсюджена практика у світі. Готелі музейники облаштовують в найнесподіваніших місцях. Звісно, вони не для проживання, а для можливості пережити відчуття людей, що потрапляли сюди і змушені були якось з цим обходитися. Наприклад, такі готелі є в старих шахтах, в’язницях, навіть у кригах».
Фестиваль надихнув до праці і митців, і музейників, і організаторів, і найголовніше, мешканців села, активну громаду та школярів. Адже ця праця задля суспільного блага, музей цілком може стати містоутворюючим підприємством і від його розвитку виграють всі!
Наталя Ляшенко, ІЦ “Майдан Моніторинг”
Фотогалерея фестивалю
Фото: Юрій Садковський, Наталя Ляшенко, Лілія Клімова, зі сторінок у соцмережах Юлії Манукян, Анни Мячиної, Еви Поляк, Alena Chuprina, Berezkina Anna, Нерубайський навчально-виховний комплекс “школа-гімназія”, Усатовский-увк Школа-гимназия
Інші ЗМІ про подію:
Александр Бабич: “Лабиринты одесских катакомб считаются самыми длинными и запутанными в мире”