А можна ж розглядати такий розріз – для яких соціальних груп українська держава як така є великою цінністю. Які соціальні групи найбільш зацікавлені в її збереженні – або найбільш не зацікавлені в її демонтуванні, що за наших умов те саме.
Ну от наприклад пенсіонерам пофіг яка держава – ну буде ДНР, аби пенсію платили, в ДНР Росія пенсію надішле. А якщо Росія буде – то взагалі шоколад, там пенсії огого. Те саме з робітниками. Оцінити наскільки економіка внаслідок демонтажу держави буде здатна забезпечити пенсію або платню шахтарю – це вже не питання соціальних класів, а питання інтелекту, це виходить за межі контексту.
Або “освітянам” – їм взагалі пофіг, працюють що в СРСР, що в Україні, що в Криму-Росії, що в ДНР як ні в чьому нє бивало.
Те саме з чиновництвом (крім найвищих, звісно, але то не соціальна група, їх мало) та міліцією.
Я б виділив як найбільш державницькі соціальні групи військових (армію, прикордонників, сбушників з тих підрозділів, які військові) – бо їм явно не буде місця за нових умов після демонтажу української держави, вони будуть вбивці, карателі, їх чекають репресії в тій чи іншій формі. І нормальних бізнесменів та високоплачуваних добреосвічених найманих працівників, які розуміють, що нормальний бізнес за умов демонтажу держави неможливий.
Оскільки саме ці групи держава повинна розглядати як свою опору, саме їх інтереси вона мала б брати як ключові – бо це інтереси тих, кому вона потрібна. А не інтереси робітників, пенсіонерів, освітян, чиновників тощо.
Chacha Shushuridze
1) З тексту не зрозуміти що автор має на думці про демонтаж держави: заміну України на іншу державу (як у першій половині тексту) чи розпад інститутів й хаос (як у другій, про військових та бізнесменів). Хаос цікавий лише людям із зброєю, це насправді так – але не військовим, злочинцям під різними прапорами чи без прапорів. Й не цікавий іншим, включно з пенсіонерами (цих першими викинуть за борт). Отже, хаос не вигідний нікому, й будь-яка держава краща за це – для пенсіонерів, бізнесменів, робітників, навіть чиновників.
2) автор стверджує що військові – охоронці України бо пов’язані кров’ю?! (ось тут: “бо їм явно не буде місця за нових умов після демонтажу української держави, вони будуть вбивці, карателі, їх чекають репресії в тій чи іншій формі”) Це не охоронці, це – “подільники”.
3) слушно, дуже слушно: “Які соціальні групи найбільш зацікавлені в її збереженні – або найбільш не зацікавлені в її демонтуванні, що за наших умов те саме”. Але навіть за наших умов доцільно зважати на довготермінові наслідки. Війна має залишатися тимчасовим явищем для держави та суспільства, але мілітарізована держава, де військові – основний стовп, буде відтворювати війну як стан перманентний. Бо війна робить їх значущіми, дає їм владу. Й бізнес в мілітарізованій державі не буде вільним, він буде завжди під військовими, буде корумпованим та неефективним.