І спеціальне повідомлення для ідіотів, які звинувачували Український інститут національної пам’яті у тому, що декомунізаційні закони “розвернули” Польщу у бік Дуди і “довели польсько-українські стосунки до катастрофи” 22 липня.
Увага питання: а в Брекзіті і у перемозі Трампу – теж винний УІНП?!
Тільки ідіоти не помічали, що таблоїдізація медійного простору призвела до розквиту популізму і популістів.
За часів існування Імперії Зла навіть звичайний кваліфікований робітник мусив читати “дорослі газети” на зразок The Times, або The Washington Post. Це народжувало відчуття більшої безпеки: попереджений – значить озброєний. Ясна річ, це не створювало реальної безпеки, але створювало ілюзію, що ти, принаймні, щось робиш, щоб почуватися безпечніше. Людина мусила читати серйозну пресу і в такий спосіб ліпше розуміла, наскільки світ складний, не чорно-білий і що простих відповідей на складні питання не існує.
Але Імперія Зла аннігілювала, і необхідність/потреба читати серйозну пресу з кожним роком слабшала.
Десь на початку 2000-х почали звучати обережні голоси, які говорили про небезпеку таблоїдізації змі і смерть журналізму. Але суспільства Північно-атлантичної цивілізації ігнорували ці виклики.
Світ крикливих заголовків створив ілюзію реальності простих відповідей на складні питання. Парадокс, але падіння найжахливішого в історії тоталітарного режиму призвело до того, що через 25 років після падіння тоталітаризму вільні медіа використовують методи тоталітарної пропаганди: маніпулююють контекстом, перебільшують або применьшують значення подій і фактів. У конкурентній боротьбі із таблоїдами “старі добропорядні” медіа самі усе більше таблоїдізувалися. The Times все більше ставала “трохи The Sun”. Сталося те, що Пітер Померанцев назвав “світом після правди”.
У “світі після правди” правда – перевірені факти – перестала бути чеснотою як для медій, так і для політиків. Постмодерн переміг.
20 років відносного спокою створили ілюзію “кінця історії”: можна не читати серйозних газет, переймаючись тільки тим, який там новий гаджет випустить Джобс. Соціальні мережі створили “білий шум”, який заважав вибирати з інформаційного потоку головне. Соціальні мережі знівелювали авторитетів. Консьюмерізм, соціальні медіа і таблоїди призвели до того, що популісти у світі після правди стають більш конкурентноздатними. В Україні це доведено Януковичем, Тимошенко і Ляшком. В Угорщині – Орбаном, в Польщі – Качинським, в Штатах – Трампом.
Здрастуй, Новий Світ – Світ-після-правди!
Зараз ми входимо у апогей популізму. Але популізм швидко проїдає себе. Попереднього разу криза лібералізму завершилася Леніном і Гітлером.
Ленін і Гітлер пропонували прості відповіді на складні питання. І комунізм, і націонал-соціалізм – по модулю – залишаються популізмом. Але світ складний. Гравітація цього складного світу діє безперервно. Шлях до катастрофи може бути тривалим. Але популізм ЗАВЖДИ закінчується катастрофою. Популісти так розганяються, що швидше, або пізніше втрачають здатність адекватно оцінювати реальність і виснажують усі ресурси для підтримки такого політичного режиму. Катастрофа популізму невідворотня.
Так, лібералізм не має запобіжників проти популізму. Покоління, які забувають про небезпеку популістів, приречені повторити помилки дідів та прадідів.
Світ після Трампа і Путіна – це світ повернення до лібералізму, який має виробити запобізники для популізму. Зараз їх знову нема.
“Світ після правди” завершиться новою руїною. Навряд чи це буде глобальний конфлікт. Але новий “світ правди” ми будемо збирати з уламків.
Прийшов час випробувань та непередбачуваності, але і громадянської відповідальності та вміння говорити правду самому собі.
Вірю у перемогу лібералізму. Але наш шлях буде складним і виснажливим.
Докладніше про ці виклики я писав у книжці “Польські олені, Обама та колективна пам’ять українців. Як подолати тяжіння минулого”. Вона доступна за посиланням
