Высокие договаривающиеся стороны: с одной стороны одесские евреи, с другой – одесское морское пароходство заключили договор о покраске корабля.
Приемка выполненной работы:
– А почему же вы покрасили только с одной стороны?
А вы прочтите договор: с одной стороны одесские евреи, с другой – одесское морское пароходство. Так мы свою сторону покрасили.
Народна творчість
Очевидно, є потреба якось синхронізувати реальність зі словами, якими вона описується.
У повідомленнях про звільнення незаконно утримуваних осіб та заручників масово в ЗМІ та заявах офіційних осіб не лише Росії, а й Великобританії, Канади, Німеччини тощо використовується очевидно неадекватна термінологія.
Повідомляючи про “обмін полоненими” (при тому, що про “полон” принаймні великої частки злочинців, які не брали участі у військових діях, але яких український уряд відпускає, не може йтися ні в якому сенсі), “обмін незаконно утримуваними особами”, “обмін заручниками”, вони фактично поширюють російську пропаганду, яка намагається поставити український уряд на один рівень з власними терористами. З повідомлень про обмін, сформульованих таким недолугим чином, складається враження, що Україна начебто незаконно утримує якихось людей, або навіть утримує заручників, що не має ніякого стосунку до реальності.
Очевидно, автори таких повідомлень формально послуговуються як джерелом термінології текстом п. 6 Комплексу заходів щодо виконання Мінських домовленостей, “освяченого” Радою Безпеки ООН, випускаючи з уваги той факт, що обміни утримуваними особами на сьогоднішній день відбуваються на основі Мінських домовленостей лише “з одного боку” – з боку бойовиків, але не з боку українського уряду, в якого нема невиконаних зобов’язань за цією частиною Мінських домовленостей.
Комплекс заходів щодо виконання Мінських домовленостей, “узаконений” РБ ООН, щодо обмінів людьми містить таку вимогу:
“6. Обеспечить освобождение и обмен всех заложников и незаконно удерживаемых лиц на основе принципа «всех на всех». Этот процесс должен быть завершен самое позднее на пятый день после отвода [всех тяжелых вооружений обеими сторонами на равные расстояния в целях создания зоны безопасности шириной минимум 50 км друг от друга…]”
По суті тут написано, що на шостий день після відводу важкого озброєння ані в українців, ані в бойовиків не має бути ані заручників, ані незаконно утримуваних осіб – якщо такі були станом на п’ятий день після відводу, всі вони в цей день мали б бути передані іншій стороні.
Можливо, з українського боку в лютому 2015 році – коли це підписували в Мінську та “освячували” в РБ ООН – й були заручники або незаконно утримувані особи. Наприклад, тоді з українського боку могли воювати загони добровольців, які теоретично могли – без відома й контролю уряду – утримувати людей без дотримання передбачених законодавством процедур.
Можливо, з українського боку таких не було ніколи – визнання їх реальної наявності з підписання Кучмою Мінського комплексу заходів, строго кажучи, не випливає. З російсько-сепаратистського боку була виставлена вимога – не “визнати незаконне утримування осіб та утримування заручників”, а “забезпечити відсутність таких на шостий день після відведення важкого озброєння”, і відповідне зобов’язання було взяте українською стороною.
Як би то ні було – в будь-якому випадку станом на зараз, через майже три роки після підписання Мінських домовленостей, з українського боку нема ані неконтрольованих урядом загонів добровольців, ані незаконного утримування осіб, ані тим більше заручників.
Можливо, вони з українського боку “скінчилися”, можливо їх не було ніколи – для поточної ситуації в контексті Мінських домовленостей це не має значення, має значення лиш те, що таких нема в природі. Ніхто з адекватних осіб (Захарченко чи МІДРасії прохання не турбуватися) сьогодні цього не може заперечувати.
Таким чином, треба констатувати, що Україна свою частину зобов’язань за п. 6 Мінських домовленостей виконала остаточно і повною мірою.
Щодо російсько-сепаратистської сторони, то так само беззаперечним є те, що вона своїх мінських зобов’язань досі не виконала, бо в ОРДІЛО продовжують утримуватися люди всупереч українському закону (а іншого закону там, за загальним визнанням, нема).
Отже, станом на сьогодні в контексті п. 6 Мінських домовленостей йдеться про те, що російсько-сепаратистська сторона має негайно звільнити всіх незаконно утримуваних нею осіб\заручників, без якихось зустрічних вимог до українського уряду – він вже зробив все, що був зобов’язаний зробити відповідно до Мінських домовленостей. Не виконала свої зобов’язання в цій частині лише одна сторона – бойовики.
Усвідомивши ці “правові” реалії, можемо тепер коректно описати те, що відбувається в реальному світі.
В реальному світі український уряд прагне звільнити українців, що незаконно утримуються в заручниках терористами, а терористи їх не відпускають. Для терористів це є цілком природною поведінкою, так роблять терористи повсюди у світі. Терористи, як це завжди усюди й буває, висувають вимогу звільнити за це своїх спільників – і український уряд вимушений на це погоджуватися.
Видача українським урядом терористів при цьому відбувається абсолютно незалежно від Мінських домовленостей – зобов’язань видавати чи обмінювати таких людей ані п. 6, ані інші пункти “Комплексу заходів” не містять. Ці люди позбавлені волі відповідно до всіх процедур українського законодавства, тобто не є ані заручниками, ані незаконно утримуваними особами, про яких тільки і йдеться в контексті обміну в Мінських домовленостях.
Український уряд відпускає цих людей на свободу винятково з власної волі, тільки й лише тому, що не має іншої можливості звільнити з рук російсько-сепаратистських бойовиків власних громадян – яких ті не відпускають всупереч своїм зобов’язанням за Мінськими домовленостями та попри виконання Україною своїх зобов’язань у цій частині.
Усвідомлення цих реалії є важливим для вибору правильних слів для описування подій, що відбуваються. Щодо російсько-сепаратистської сторони треба казати про звільнення незаконно утримуваних осіб та заручників на виконання відповідних зобов’язань цієї сторони за Мінськими домовленностями. Натомість Україна не має в цій частині невиконаних “мінських” зобов’язань, тому стосовно до України некоректно казати навіть про “передбачений Мінським процесом обмін”, не кажучи вже про згадування “заручників”, “полонених” або “незаконно утримуваних осіб” з українського боку. Україна випускає цих людей не тому, що вона має “мінські” зобов’язання робити це, а тому, що без цього неможливо змусити бойовиків виконати їхню частину мінських домовленостей.
Було б добре, якби український уряд звернув увагу на цю проблему, надав відповідні роз’яснення українським журналістам, через МЗС звернув увагу іноземних колег та партнерів, іноземних журналістів на потребу вживати щодо України коректну термінологію, яка відповідає фактичним та правовим реаліям, замість термінології, яка є помилковою та при цьому образливою, бо по суті виставляє Україну як країну-терориста в найкращих традиціях російської пропаганди.
