Інколи кажуть – нічого що в Зе нема команди, наприклад, безпекової. Підбере якось. Знайде достойних людей.
Але команда – це не про “знайде”. Що знайдуться бажаючі стати міністрами – тут як раз сумнівів мало. Таких достойних людей в нас греблю гати. Ризикнути репутацією (“а що це?”) – не те, що в Україні стримує, коли йдеться про високу посаду.
Але оце – вийшов до преси черговий “радник” і сказав, “привіт усім – а в нас вже є команда, дивіться які гарні, порадіймо. зараз вони скажуть що робитиме Зе” – це не працює.
Команда – це наявність в людині сталих поглядів і принципів, під які підтягнулися інші людини з подібними принципами і поглядами. Нехай навіть недавно підтягнулися, хоча краще щоб раніше – це б підказало, що вони дійсно разом здатні працювати, не лише через подібність поглядів, а й просто здатні: знають один одного, розуміють один одного, довіряють один одному.
У Зе нема ніякої історії сталих поглядів і принципів, в нього й досі не видно щоб були хоч якісь, хоча б несталі (трішки вже видно насправді, але видно таке – що краще для нього ж про це не згадувати).
І це ніяк неможливо виправити, це засаднича проблема. Він таким прийшов на вибори вже, іншого нема.
Повірити, що оці люди, які сядуть біля нього в крісла за кілька днів до виборів (або за пару місяців, як вже сів, наприклад, Олександр Данилюк) – і є командою? Просто довіритися цій, як виглядає, глибоко порядній людині – що він їх не вижене через тиждень після обрання? Понадіятися, що вони не виявлять для себе неможливим з цим працювати і не підуть самі через місяць?
Ризикнути? Зіграти в рулетку? А якщо дійсно стане командою? Авось. Гірше не буде? А якщо буде?