Нам дуже важливі відгуки на нашу роботу і ось важливий лист до Оксани Яцюк про наш проєкт Совок довбаний.
Хотіла висловити свою … підтримку Вашій роботі на Ютубі (зачепили мене, власне, коментарі під Вашим постом про фінанси, а оскільки я не відчуваю в собі ресурсу встрявати в перепалки в коментуванні, вирішила написати Вам особисто): з одного боку я розумію, що люди, яким не подобається висвітлення теми життя в совку, висловлюють своє “фе” не зі зла, а з призми особистого досвіду; з іншого боку вони, як на мене, оминають увагою той факт, що Україна незалежна вже 30 років.
За цей час виросло те покоління, яке вже дуже погано пам’ятає, як там жилось, і народилось вже кілька поколінь, які зовсім, на щастя, того не знають. Я серед других, мене виховували мама, ба і дід. Останні двоє подекуди на мій запит, подекуди самостійно ділились зі мною такими сякими спогадами з минулого.
Завдяки цьому, а ще завдяки їх свідомій проукраїнській позиції, я виросла такою, якою я є, і в 2014 році не бігала за російськими танками, що заїжджали до мого міста, і не кричала “Рассєя!” (це з моїх реальних спостережень, як поводились люди, років на 5 молодші за мене).
В контексті суперечки під постом: роботу, яку Ви робите, мені видається робити життєво необхідно хоча би тому, що ми (маю на увазі українців) якось зашвидко багато чого забуваємо, зокрема, мій особистий біль, тобто війна на Донбасі, яка триває і триватиме ще бозна скільки років, уже висвітлюється (знову ж таки, як на мене) дуже слабко.
Ми звикли до війни, вона – фон в нашій буденності. Для людей, що вже народились, і народяться згодом важливо розуміти, що було раніше, щоб не вестись на пропоновані і деколи нав’язувані сценарії зараз і в майбутньому, які вже були пережиті нашими бабусями і дідусями. Як можна прийти до чогось нового, не знаючи, яким було старе? Можна помилково сприйняте загорнуте в нову обгортку старе за нове, а потім знову бідкатись і не розуміти, як ми могли знову стати на ті ж граблі.
Можливо, то різко прозвучить, але настане день, коли відійде в засвіти остання народження в СРСР людина, і дай Бог, щоб і з нею пішли усі маніпуляції на тему “вкусного пломбира” та ін., проте маю сумнів, що все обійдеться так легко. Ви зберігаєте історичну пам’ять, болючу, неприємну і тяжку, але ми (моє покоління і усі прийдешні) цього не знаємо і дуже важливо для України у стратегічній перспективі як дорослій і виваженій у прийнятті рішень державі виростити таких людей, які не допустять повторення сценарію, який плекали совєти. Вибачте, якщо мої думки могли здатись плутаними, різкими чи невиваженими, але я дійсно вважаю Вашу роботу важливою, хай вона робиться і далі із натхненням.
Це відгук на обговорення теми цього випуску Совок довбаний №27: Фінанси поють романси