Всюди зараз міркують, чого прагне Путін і як на нього реагувати, також питають в українських депутатів і урядовців як Україна бачила б допомогу собі. Часто ці міркування зажаті в рамках “санкції – побільше й пошвидше і з усіх країн одразу”, “вести переговори з Путіним чи послати його, ігнорувати”, “зброї побільше з усіх країн одразу”, “як зробити щоб він зрозумів що напасти йому буде дуже дорого”.
Можливо, замало уваги надається перспективі, про яку йдеться нижче.
Міністр зовнішніх справ України Дмитро Кулеба сказав, що він розуміє, що в когось на Заході сентименти щодо росіян – література та балет, але на кордонах України не поети і не балетна трупа. Ця вдала аналогія варта розвитку.
Ми зараз не знаємо, збирається Путін атакувати чи ні, але ми знаємо, що він виконує в нас на кордонах перформанс, і це йому подобається. Ці танці відбуваються вже вдруге за рік, минулого разу гастролі були навесні – очевидно йому сподобалося, і маємо вдруге.
Чому йому це подобається – бо він дуже мало або нічого не платить за ці шоу, але має від них багато виграшів. Навіть якщо він поточного разу не нападає, а просто танцює в нас на кордонах, він цим щоразу збільшує свої шанси на випадок атаки після наступного танку – танцюючи, він посилює себе, оскільки проводить необхідні тренування та відпрацювання дій, і послаблює Україну. Шоу на кордонах та супутні перформанси інтенсифікують внутрішньополітичні конфлікти (і ні, це не можна подолати закликом “браття, обнімемося, бо ми ж браття”), спричиняють економічну шкоду – оскільки зменшуються бажання інвестувати в Україні в умовах перманентних ризиків атаки, спричиняють фінансову шкоду – оскільки ризики атаки збільшують вартість запозичень для всього, що має українські зв’язки, та вимагають збільшення фінансування оборони, отже, зменшення фінансування решти.
Після кожних гастролей ми стаємо вразливішими для атаки в майбутньому – і це має стимулювати Путіна гастролювати знову і знову. І ми дійсно це можемо бачити – він станцював весною, йому сподобалося, і він зараз танцює знову.
Перемовини з Путіним з переконуваннями, що йому не варто нападати на Україну, можна вести в різні способи, але лише психоаналітик цьому пацієнту не допоможе. Ідея, що можна обійтися лише cheap talks, лише індукуванням в нього остраху наслідків від вторгнення для Росії, непродуктивна. Cheap talks завжди виглядає привабливою стратегією і першим вибором – бо вони невитратні, але вони відносно неефективні, в даному випадку – бо вони стимулюють Росію танцювати знову і знову. І щоразу Україна виходитиме слабшою й слабшою, так що плата за атаку для Росії зменшуватиметься, і вона врешті-решт вторгнеться (навіть якщо й не зараз).
Отже, ключем до політики щодо Росії мала б бути переконлива демонстрація Путіну – чим більше він гастролює, тим сильнішою – не слабшою – виходить Україна. Це має знеохотити неналежну поведінку пацієнта – не через його страх (насправді його пороги страху невідомі), а тому, що танці перестають бути вигідними для нього, натомість матимуть протилежний ефект.
Цей ефект зараз працює у площині військовій. Україна отримала істотні озброєння, і, можна зрозуміти, отримає ще. Путін побачить, що його зимній танок мав неприємні для нього наслідки – хоч би як, але нічого приємного в цій зброї для Путіна нема; ціна атаки, коли б вона не трапилася в майбутньому, за наявності цієї зброї зростає, і це змусить його подумати, чи він хоче потанцювати ще і побачити зростання ціни знову. Якби він не танцював, в України не було би цієї зброї, отже танці мали ціну для нього.
Але навіть важливішим є дії в економічній та фінансовій сферах. Головна слабкість України знаходиться тут, не в браку протитанкової зброї. І саме тут Путін може вигравати своїми танцями найбільше, і цей успіх провокує його продовжувати ці вистави знову і знову. І навіть якщо ризик континентальної війни у кожному епізоді вважати невеликим, якщо епізоди повторювати знову і знову і знову, то ризик додаватиметься.
Коли Греція створила ризик стабільності Європи (через загрозу дестабілізації і розвалу єврозони та ЄС), сотні мільярдів були виділені ЄС та США (через МВФ) для того, аби стабілізувати ситуацію. Якщо визнається, що ситуація в Україні може розвиватися загрозливо для стабільності Європи (виглядає, що консенсус щодо цього вже є або формується), то Заходу варто не покладатися лише на cheap talks, але діяти задля демонстрації того, що після кожної російської вистави Україна стає економічно та фінансово сильнішою, а не слабшою. Це набагато дешевше ніж рятувати Грецію, але все ж дорожче ніж лише розмовляти.
Конкретні кроки можуть обговорюватися з експертами з фінансів та економіки, їх не бракує ані на Заході, ані з українського боку (наприклад, український посол в Вашингтоні є експертом не з геополітики, а саме з фінансів). Путін має чітко бачити, що чим більше він залякує і дестабілізує навколо України, тим стійкішою фінансово та економічно Україна виходить. Очевидним прикладом могло б бути забезпечення України дешевим фінансуванням для викупу нею з ринку її боргових облігацій, коли вони здешевшали через побоювання ризиків війни, із зменшенням тим самим боргового навантаження для України і подякою Путіну за допомогу в цій благородній справі. Напевно можна виробити багато механізмів, якщо буде бажання діяти в цьому напрямку.
