Цьогорічний День Соборності має усі шанси увійти в історію святкування цієї пам’ятної дати як такий, коли саме цікаве відбуватиметься не в самій Україні, а на колишніх українських етнічних теренах поза офіційним кордоном України, що перебувають в складі Російської Федерації – у Східній Слобожанщині, Стародубщині, Кубані та Ставропіллі.
На запит «марш соборності» Ґуґл рясніє посиланнями, де згадується «Братство» Корчинського у якості спів-організатора від української сторони і, з огляду на ту «славу», що її зажив собі Дмитро Олександрович за понад чверть-сторічне «торгування фейсом» на ниві мімікрування національно-визвольної боротьби, ця обставина автоматично «класифікує» цю акцію як чергову прісномозу бутафорію у виконанні «Братства», котре, як з’ясувалося упродовж нещодавніх парламентських виборів, є «виробником продукції», котру «реалізує напряму споживачеві» (зокрема, Партії Регіонів).
Насправді, «Братство» є лише однією з організацій, ініціативних груп чи просто громадян України, котрі зголосилися підтримати акцію й «дати людей з України», відгукнувшись на запрошення організатора акції – ВО «Соборная Украина»; остання об’єднує низку регіональних правозахисників, що діють локально у Підмосков’ї, Білгородщині та Ставропіллі, найвідомішим діячем є Євґєній Архіпов, відомий, зокрема, ініціативою проведення референдуму про створення на території Домодєдова «Руської Демократичної Республіки» та присвоєння відповідному летовищеві імені Степана Бандери; понад місяць тому представники ВО прибули з візитом до України, зокрема, давши розлогу прес-конференцію в УНІАН 06.12.2012р.
Слід відзначити, що більшість місцевого націонал-патріотичного середовища (на чолі з ВО «Свобода») за браком інформації та неочевидності для них мотивації, що рухає цією спільнотою, сприйняли російських «соборників» як вишукану провокацію російських спецслужб( зробивши, вочевидь, висновок із поголовної російськомовності представлених учасників, абощо).
Про мотивацію буде написано окремо, зараз же детальніше про ВО, соборність та конкретно цю акцію.
За організацією стоять російські правозахисники, різного рівня, різного штибу, що боряться з різними проблемами: практично скрізь – зі сваволею міліції поліції та місцевої влади, тоді як на Ставропіллі до цих проблем додається ще й потреба давати ради розгулові етнічної злочинності. Ідея звернутися до теми соборності, однак, виникла у однієї неформальної української спільноти, і лягла на, як виявилося, сприйнятливий ґрунт метикуватих представників громадянського суспільства російського Півдня й Заходу.
Українська спільнота, про яку йде мова, називалася «Український Віртуальний Опір» (УВО), – спільнота, настільки неформальна, що у неї й досі, як виявляється, немає власного сайту, не кажучи вже про офіси, тощо. Основною її діяльністю була «коментарна війна», що її члени мірою сил та знань вели у світовій мережі проти російсько-імперського агітпропу. Усвідомлюючи, що відпльовуватися у коментарях – справа невдячна, УВО стала шукати зв’язків із російським суспільством, котре, як і українське, можна і треба чітко відділяти від відповідної держави. Так сумісно народилася ця ідея «соборності», котра, як бачимо, дала свої перші плоди – ФСБ сіло на гузицю, бо, як і раніше, не усвідомлює, у чому саме полягає загроза від «летовища ім.Степана Бандери» чи цих акцій, але до регіонів, у яких було анонсовано проведення «Маршів», «про всяк випадок» стягуються війська та спецпідрозділи. Підозрюю, що нашому доблесному СБУ навіть за бажання та шаленого бюджету не вдалося б досягти подібного ефекту, якому ми завдячуємо кмітливості купки креативних патріотів. Можливо, ФСБ почерпне з того висновки й поміркує, наскільки доцільним є «розсіювання» брехні, зокрема, про нашу історію, якщо поширення подібної бздури вилазить їм таким боком, встаючи їм у додатковий головний біль та витрати на мобілізацію, тощо.
Звісна річ, подібні акції у нормальних країнах не зовсім вписалися б у рамки культурного обміну та гуманітарної підтримки метрополією власної діаспори у сусідніх країнах; однак, низці не провладних (а то й неформальних) українських організації цілком «видне око» прийняти (чи бодай задекларувати) участь у подібній акції на фоні тієї безлічі заходів офіційного Кремля, що він їх тут здійснює у рамках «тріуфального поступу» «Русскаґо міра» на нашій території.
І вже не має значення, відбудеться цей марш, чи йому не дадуть за будь-яку ціну – мети було досягнуто: Кремль та місцеві князьки у паніці, як і «похитнулася» удавана самовпевненість та міць Росії та очевидним стало, що нахабно поширюваний ними міф про «неминучість розколу України» та її «штучність як державного утворення» ними ж самими сприймається саме як міф, а насправді Росія сама тріщить по швах, не має ідей подальшого розвитку власної «цивілізаційної моделі» та зовсім не контролює ситуації, інакше б з цих «маршів» просто посміялися б, покрутивши пальцем біля скроні.
Також, цей випадок яскраво ілюструє той величезний зовнішньополітичний потенціал та таланти, котрі ховаються в надрах простого українського народу. Можна лише уявляти собі, якими б були результати, якби у них були фахові дипломати, безпековці та, не побоюсь цього слова, фінансування.
Див.також:
Про День Соборності на «Вікіпедії»
/джерело/
Дійсно, поки ми тут відгавкуємося від чорноротої москидної орди – “вони працюють”, планомірно розтягують, дограбовують останнє, результатом чого за їхнім задумом має стати повне економічне поглинання України москидією, де не буде місця українцю або де йому буде дозволено, у кращому випадку, гнути свою спину і шию на “великих і культурних” загарбників – мрійників захоплення і підкорення усього світу… бути для них гноєм…