«Те, що ми сьогодні маємо – це велика конкуренція між різними рівнями медичної системи, а не спільна робота на спільний результат. Потрібно визначати роль кожного рівня у співпраці і взаємодії з іншими» – Олександра Бетлій.
Підсумок обговорення на тему «Впровадження сімейної медицини в Україні: погляд громадськості на реформу».
7 листопада 2013 р. відбувся круглий стіл, основною метою якого було обговорення досвіду впровадження медичної реформи, що вже два роки проходить в Україні в пілотних регіонах. До обговорення долучилися спеціалісти, які мають досвід впровадження змін та поділилися своїми думками відповідно до перших результатів. В ході обговорення виявилося, що нарікань на реформування дуже і дуже багато.
Основні проблемні місця, що були окреслені доповідачами, наступні:
Відсутність підвищення зарплати медпрацівникам
Це міф, що зарплата медпрацівникам підвищена. Ставка не змінилась. Є доплата за додаткове населення, але вона була завжди. Для отримання цієї доплати потрібно виконати ще 5-6 показників, але як примінити ці показники на практиці– незрозуміло. Для підрахунку цих показників необхідно щомісяця проводити наради, моніторинги, звіти. Це забирає стільки часу, що виконання цих вимог стає неможливим. «Для підрахунку 5 необхідних показників потрібно щодня додатково вести 5 журналів. Приклад показника: на дільниці має бути 95% виконання плану щеплень, при тому, що півроку немає вакцин». – наголошує Сергій Северин, Асоціація сімейних лікарів, м. Донецьк. Крім того, цю надбавку лікар може отримати тільки якщо дозволяє фонд оплати праці, якщо за рахунок чогось вдасться з´економити кошти, яких і так не вистачає. Звідси маємо відсутність мотивації лікарів.
Відсутність моделі надання допомоги лікарем та невідповідна нормативна база
Ніхто на практиці не розрахував скільки часу потрібно лікарю, щоб надати різні типи медичної допомоги, скільки паціентів у нього може бути протягом дня, які дії, записи, маніпуляції він має здійснювати, скільки на це йде часу і яка їх черговість, скільки часу потрібно, щоб виконати всі показники, щоб їх обрахувати і занотувати?
«Чому завалиться ця реформа? Саме тому, що наше Міністрество охорони здоров´я разом із 63 науково-дослідними інститутами, десятками кафедр соціальної гігієни і організації охорони здоров´я, сотнями кандидатів наук жодного разу не провели хронометраж робочого часу. Нам дали радянські нормативи 12 хв. на людину. Чи зможе лікар чи медсетсра виконати вимоги всіх цих наказів в реальному режимі часу? Як практикуючий лікар я скажу – ні, не може.
Спочатку потрібно провести хронометраж часу, а потім виходити на плани контингентів, диспансеризацій, щеплень і т. і.
«З такою важкою, страшною нормативною базою, яку розробив МОЗ для реформування неможливо досягти чогось достойного. Недопустимо її розповсюджувати на всю Україну. Раніше одна ставка реєстратора планувалася на 5 лікарів, тепер на 10. Така норма може перетворити на хаос роботу будь-якої амбулаторії. Наказ про диспансеризацію виконати неможливо. Ніякий УЗД-кабінет не потягне ті обсяги, які закладені у програмі». – наголошує Сергій Северін.
Інфекційні хворі
Реформа вдарила по інфекційних хворих: закриваються відділення та диспансери і інфекційні хворі випускаються у вільне плавання. Ця робота покладається на сімейного лікаря, але як сімейні лікарі будуть вправлятися з інфекційними хворими – питання відкрите.
Знищення сільської медицини
Відбувається фактичне знищення сільської медицини, яка в сучасних реаліях виконує й соціальну функцію. Зі знищенням фельдшерських пунктів в селі, люди залишаються без медичної допомоги через віддаленість медичних закладів і відсутність достатнього транспортного сполучення. «Сільські дільничні лікарні – це одна з проблем реформування. На сьогодні відсутні критерії такої реорганізації. Звісно, паціенти звинувачують владу в упереджуному ставленні» – каже Олександра Бетлій, провідний науковий співробітник Інституту економічних досліджень і консультацій.
Проблема перенавчання лікарів
Не дивлячись на те, що підготовка сімейних лікарів йде з 2000 року (вже 12 років), лікарі нарікають, що курси перенавчання дають теоретичні знання, але не дають практичних навичок. Про необхідність створення тренінгових центрів підготовки, де лікарі будуть набувати практичних навичок, заговорили тільки цього року. Нові сімейні лікарі отримують нове обладнання (сумки), але як ними користуватися їх не вчать. На курси приймаються лікарі, більшість з яких мають передпенсійний та пенсійний вік. На думку Галини Черешнюк, заслуженого лікаря України, радниці міського голови м. Вінниці з питань охорони здоров´я, потрібно ввести граничний вік (наприклад, 30 років), до якого можна направляти на курси. Крім того, вона вважає, що для того, щоб допомога була якісною і своєчасною потрібно, щоб підготовка сімейного лікаря велася не 4 місяці. Лікар має 6 років вчитися на факультуті і два роки проходити інтернатуру. Отже, підготовка сімейних лікарів має йти з числа інтернів.
Знищення педіатрії та акушерства
Лікарі після курсів абсолютно не готові працювати з дітьми, вони відмовляються це робити і правильно роблять. Лікування дитини – це зовсім інша специфіка. Педіатрії неможливо навчитися за 3 тижні. Лікарі не хочуть брати на себе відповідальність за життя дитини не маючи належних знань і практики. Зараз на рівні держави немає механізму збереження педіатричної служби.
«Якщо ми не збережемо цю службу – ми втратимо нашу націю» – наголошує Галина Черешнюк.
Та ж сама проблема стосується акушерства, на вивчення якого виділено два тижні. Після двох тижнів навчання лікар не зможе вести вагітну. Якщо у вагітної набряки, її потрібно направляти у спеціалізовану лікарню до нефролога, але вона може не встигнути туди дійти. Це може вартувати людині життя.
«Лікар після 4 міс. навчання не здатен надавати такі види допомоги. Ми вже зараз маємо підвищення материнської смертності, ми хочемо ще підвищення неонатальної? В Донецькій області сімейним лікарям заборонено займатися цими питаннями» – ділиться досвідом Сергій Северин.
«Ситуація з реформою дуже складна і потрібно про це говорити. Підготовка початку реформи була надзвичайно незадовільна. Я закликаю колег з пілотних регіонів підходити дуже серйозно до проблем і не замовчувати їх». – закликає колег Сергій Северин.
«Поки що основним джерелом фінансування охорони здоров´я має залишатися саме бюджетне фінансування за рахунок загальнодержавних податків. Населення України є бідним і додатково сплачувати відрахування всі не зможуть. Проте, потрібно забезпечити розвиток добровільного медичного страхування. Додатково потрібно перейти до ефективного витрачання коштів, які отримують заклади охорони здоров´я. – підкреслює Олександра Бетлій – Те, що ми сьогодні маємо – це велика конкуренція між різними рівнями медичної системи, а не спільна робота на спільний результат. Потрібно визначати роль кожного рівня у співпраці і взаємодії з іншими».
Резюмуючи вищенаведене: існують принаймні три причини, які роблять неможливими позитивні зміни в рамках запропонованої реформи:
- відсутність кваліфікованих сімейних лікарів та лікарів вузької спеціалізації,
- відсутність якісних і доступних транспортних сполучень,
- бідність країни і більшості населення.
Якими повинні були б бути дії для впровадження успішної медичної реформи:
- Для залучення коштів на реформу доречно було б запровадити обов´язкове медичне страхування, адже, незважаючи на бідність, більшість населення все одно неофіційно платить за медичні послуги. Але для початку треба вдосконалити бюджетну систему. Якщо вона працює неефективно, не можна в неї вливати додаткові гроші. При тотальному недофінансуванні медична галузь працює із викривленнями. Це породжує і корупцію, і хабарництво, адже лікарі поставлені на межу виживання. Тому, навіть ефективніше використання недостатніх бюджетних коштів кардинально проблем не вирішить. Як не переставляй складові – сума не зміниться, коштів все одно не буде вистачати!
- Забезпечення підготовки висококваліфікованих лікарів, за плечима яких будуть не курси перепідготовки, а інститут і інтернатура з двома роками практики;
- Вирішення питання ремонту шляхів та запровадження постійного і якісного транспортного сполучення (тут доречно було б перейняти досвід Польщі, що спочатку провела реформу місцевого самоуправління, яка уможливила всі інші реформи);
- Технічне оснащення медичних закладів, забезпечення екстренної служби якісними реанімобілями;
- Підвищення рівня сільської медицини, яка в наших реаліях виконує ще й соціальну функцію, збереження фельдшерських пунктів у селі.
Підготувала Наталя Ляшенко
Пропоную перевести кабмін та депутатів на загальне мед обслуговування.
А за педіатрію – наші діти нас проклянуть.
І коли ж уже Акімову з Богатирьовою судити будуть? Напевне не дочекаюсь.
А я думаю, что прошло слишком мало времени, чтобы так легко рассуждать о том, что реформа работает не так, как должна. На самом деле достижения есть и они значимые, хотя возможно на первый взгляд и не такие заметные.Эта реформа однозначно должна приблизить нас к западной модели оказания помощи. Вопрос в том, что для введения семейной медицины в Украине нужно, в первую очередь, подготовить врачей общей практики-семейной медицины, потом приготовить им место работы, и, кроме того, вместе с семейными врачами должны быть семейные медсестры. А на это нужно время.
Сколько еще неопытные люди будут сомневаться в необходимости проведения рефлормы, или тем более того, дает ли она результаты..? Конечно, же реформа нужна, а результаты такого ответственно и кропотливого процесса не могут быть видны за день. На МОЗ можно положиться, они доказали это прозрачностью тендера по закупке скорых! Осталось только немного подождать.
Згідний з думкою Zkk, що “за педіатрію – наші діти нас проклянуть”, тільки додам “і внуки-правнуки”. Бо яким треба бути дурнем (чи, може, ворогом своїх людей?), щоб зліквідувати педіатрів, які разом з дільничними терапевтами могли і далі бути “сімейними лікарями”. А так наплодите лікарів-фельдшерів – і будемо пожинати плоди. Зліквідуйте ще лікарів на ст. Швидкої допомоги – адже в Америці, Канаді там сидять зовсім не лікарі, а т.зв парамедики (напр., пожежники – сам бачив у Торонто), які вміють і ЕКГ записати і реанімаційні заходи провести і перевезти хворого куди треба… Ото буде медицина, до того ще й змавпуйте цілу їх систему, де найбільше заробляють на тому всьому адвокати. А хворий – то так, між іншим… Уперьод!!!
з так званих “сімейних лікарів” уже зробили реальних медсестер, вони зараз виписують ліки за вузькими спеціалістами. тобто, хворий йде до “сімейного лікаря”, той направляє його до вузького спеціаліста, а той відправляє його ще раз до “сімейного”, щоб виписати рецепт. це для того, щоб життя медом не здавалось. про яку профілактичну роботу може йти мова, коли лікар працює як медсестра для вузьких спеціалістів, як фінансист (потрібно порахувати на яку суму виписано ліків), як статист (розрахувати скільки хворих принято), оформити документи на реєстрацію всіх прикріплених до дільниці, пояснити, чому це потрібно зробити (хоч всі змі і “великі начальники” переконують, що цього робити не обов’язково). на хворих часу немає зовсім. і це все за одну ставку у 1500 грн (лікарі). це не реформа, це повний “геноцид медицини”.