Звертаюся до всіх, хто тут зібрався. Сьогодні і вчора увечері багато людей запитують мене про те, чому на цьому місці не відбувається зустрічі політиків і студентів. Є певні образи з обох сторін.
Перш, ніж дати відповідь на це запитання, я хотів би привітати українську молодь, яка вийшла на всі українські Майдани. Це надзвичайно важливо для майбутнього України.
Тепер до теми запитання. Українські партії усі ці роки будувалися не як ідеологічні, а як особисті проекти під вождя. Вони формували списки внутрі себе. І саме через це відбувся певний розрив поколінь: сьогодні студенти, яким 20 років і плюс, не до кінця розуміють те, що їм кажуть дядьки 40 і плюс. Саме тому по всій країні студенти хочуть стати самостійною силою. Молодь хоче стати фактором української політики. Це здорово і дуже класно. Це потрібно країні, якщо вона думає про майбутнє.
З іншого боку, картоплю не можна копати без лопати. Політику, у тім числі – Європейську інтеграцію, не можна робити без політиків. Тому я закликаю негайно почати працювати як один механізм. 24 листопада понад 100 тисяч людей вийшли тому, що ми працювали всі разом: і політики, і громадські активісти, і студенти, і прості кияни, гості столиці. Тоді ми показали свою силу.
Ви, можливо, запитаєте, чого ми цим добилися?
Станом на ранок 24 листопада Європа для нас уже була закрита. Європейські лідери прийняли рішення, що мати справу з правлячою українською мафією немає жодного сенсу.
Але вже о 12 годині того ж дня весь світ раптом побачив, що в Україні крім гангстерів живуть вільні громадяни. Це заслуга 24 листопада і Майданів усіх наступних днів. Тепер ми знаємо, що двері в Європу для нас знову відчинені.
Ще одна заслуга. 24 листопада Золотий Унітаз зовсім не блищав. Влада – злякалася, і саме тому Янукович сьогодні полетів не до Москви, а у Вільнюс. Це також заслуга усіх Майданів країни.
Якщо ви мене запитаєте, чи буде завтра підписано Угоду про Асоціацію, мабуть, навряд чи.
До цього треба бути готовим, щоб не було великого розчарування.
Звичайно, це не знімає наших вимог. Якщо Янукович хоче залишатися Президентом країни, він мусить виконати волю більшості українців і підписати Угоду про Асоціацію. Для цього ми повинні тут стійко терпіти до завтра, щоб отримати конкретну відповідь – чим закінчиться саміт у Вільнюсі.
Та яку б новину ми не почули, ми знаємо – двері для України в Європу відчинені. Учора й сьогодні я зустрічався з послами усіх європейських країн в Україні, й усі вони запевнили: двері в Європу відчинені, бо наші люди піднялися і вимагають цього курсу.
Зараз, нарешті, відбудеться координаційна зустріч представників трьох опозиційних політичних парламентських партій, студентських активістів та студентських страйкомів. Сподіваюсь, до завтрашнього дня ми матимемо конкретний план до дії. Упевнений, що ми гідно пройдемо свою дорогу.
Єдине, що усі ми мусимо знати: це – не одноразова акція. Це довга дорога до того, щоб добитися влади в нашій країні. Якщо студенти, молоді люди, громадські активісти об’єднаються так само, як об’єдналися на цьому Майдані, ви будете наймати собі політиків.
Не голосувати за них серцем, а обирати їх головою. Обирати тих, хто збудує тут Європу, підпише асоціацію з Європейським Союзом. І це найголовніший результат Євромайдану.
Ви нарешті побачили хто є хто. Ви побачили свою силу.
Після акції 24 листопада, де було 100 тисяч громадян, нам знадобиться наступна – на якій буде 200 тисяч. Потім – 300 тисяч, 500 тисяч, мільйон. Ми маємо зробити так, щоб у день президентських виборів спецназу не було куди вийти. Щоб усі вулиці були залиті людьми, які доб’ються своєї влади.
У нас із вами немає засобів масової інформації, крім вас. Ви – головний засіб інформації для своїх знайомих, близьких, рідних. Ви – Євромайдан!
Наше загальне завдання щоразу говорити просту річ: Янукович і Європа – несумісні речі. Для того, щоб тут почалася справді європейська країна, Янукович має піти.
Щоб він пішов, мало проголосувати за того, кого ви оберете. Вам потрібно ще відстояти цей вибір. Це означає – вийти на вулицю, це означає – зайняти всі вулиці, всі площі – і після того ніякий спецназ нікуди не піде.
Я вірю, що так буде. Євромайдан показав, що після трьох років ночі встає Сонце. Після трьох років страху люди знову зрозуміли, що влада знаходиться в їхніх руках.
Я вам за це можу тільки вклонитися. Бо саме про це я мріяв у свої два з половиною роки ночі.
Я щиро радий тому, що з’явилися нові польові командири, що з’явилися нові керівники громадських зібрань, нові активісти, нові лідери нових організацій. Все це зараз твориться тут, по всій Україні на Майданах.
Повторю ще раз одну важливу фразу: не буває легко робити серйозні речі. Усе важливе – дуже тяжке. Те, що здобувається легко – не має ціни.
Цей новий Майдан не буде одноразовим. Ми будемо збиратися, розходитися і збиратися знову. Збиратися більше, більше і ще більше. До того часу, коли замість напису «Разом – до кінця!», з’явиться напис «Разом до перемоги».
Слава Україні.
Якщо розійтися зараз у разі непідписання Асоціації, то нема сенсу сходитися ще раз. Якщо цей Майдан отримає поразку і все завершиться черговими вимогами на папері і обіцянками, то іншого Майдану вже не буде…
Это не совсем так. Хоть я, мягко говоря, не симпатизирую Януковичу и до глубины души возмущен его отказом подписать соглашение об ассоциации с Евросоюзом, ради справедливости все же следует признать, что за ним стоит много избирателей – таких же граждан Украины, как и мы с вами. И свой президентский пост он, как это ни прискорбно, занимает сегодня вполне законно. Возможно, нам все же придется потерпеть до 2015 года, а затем, если потребуется, на этом же Майдане отстоять, как в 2004 году, свой выбор. И новый президент (теперь уже ясно, что после провала евроинтеграции, им будет не Янукович) подпишет это соглашение. И все будет легитимно и толерантно, как это и принято в Европе.
ці стратегічні увєщєванія готують нас до поразки. вони були би добрі в інакших умовах. Але чинна влада – бандити з технологічною базою. То ж поки “молодь вчитиметься” організовуватись, чинна бандитьська влада влізе всюди в організацію як пліснява. І будуть інсайдери, і маріонєтки, і будуть репресії в падваротнях, і будуть бюрократичні гамбіти… Що, мало приводів для обяви ІМПІЧМЕНТУ?
Есть только два способа решения проблем:
1) Я хочу, и будет по-моему.
2) Я готов вас выслушать – давайте договариваться.
Как Вы считаете, какой из этих способов более европейский?
Я, если честно, и сам не прочь взять в руки оружие. Но только, если для этого придет время. Сейчас я просто не вижу пока для этого никаких оснований.
На ображених воду возять