Почну на кілька днів раніше. Під Верховною Радою утворився табір прихильників Януковича. Вхід туди не зовсім вільний, але якщо хочеться…
Я не хотів би особливо коментувати побачене. Коли людей тримають в клітці та постійно зомбують “уроками ненависті”, це викликає гнітюче враження. І не має значення – знаходяться вони там “за гроші” чи “за ідею”.
Їм поставили військові намети, завезли польові кухні. Годують кашею. Якщо стає погано – забирає швидка. Міліція там дійсно “з народом”, без кийків та шоломів.
У зв’язку із завезенням цих “груп підтримки” в Києві склалась тривожна обстановка. Деякі знайомі почали остерігатись йти на Майдан. Цьому також сприяла “роз’яснювальна робота” самої опозиції, що звинувачувала владу в підготовці терактів.
Проте вже вчора вечірній мітинг і виступ “Океану Ельзи” розсіяв страх.
А грандіозний флеш-моб із виконанням гімну України під ліхтарики, напевно, увійде в історію. Можу лише із гордістю додати: “І я там був!”.
На недільний мітинг зібралось стільки ж людей, як і на попередні. Схоже, українців не злякали погрози. З боку Європейської площі взагалі нічого не було чути. Хоча якісь сумнівні особи на Майдані перебували.
Можу відмітити дуже прихильне відношення народу до П. Порошенко, що здивувало. І зовсім порадувала потужна підтримка Євромайдану з боку США.
Порівнюючи обидва мітинги, не можу не підкреслити відмінність їх географії. Так склалося, що Майдан – відкрита чаша. Відкрита дощу, вітру, снігу та людям. Табір “регіоналів” – клітка, захована в парку, як партизанський табір у лісі.
Я туди більше не піду. Піду на Майдан, бо там – життя!