Привіт, шахтар!
Ти знову в Києві? Приємно. Давно тебе не було… Під час Майдану я так тебе виглядав, а тебе не було. Я думав, коли наші хопці одягли на голови собі ті бутафорські шахтарські каски, то ти хоч тоді приїдеш. Заради солідарності… Але й тоді тебе не було. Гадав, коли в них з’явились перші дюри від пострілів, приїдеш. Ні. Марно…
А я тебе добре пам’ятаю. Я пам’ятаю, як тебе привозили у 93-му твої рабовласники, і ти стукав своєю каскою об бруківку біля Кабміну, вибиваючи своїм работорговцям “вільні економічні зони”. Вибив, молодець! Після того будувати Україну стало ще важче. Дякую тобі.
А ще я пам’ятаю, як у 2004 тебе привозили відстоювати твого зємєлю, серійного убивцю. Потім у 2005-2008 роках ти в Києві просто таки чергував на майданах в наметах засмічуючи, обсикаючи та оббльвуючи увесь центр тисячолітнього Києва. Ви тоді були за Партію регіонів. Такі вам роздали прапори тоді.
Тепер ти знову тут. Похвально. Грошей хотів, братушка, пайка кінчилася? Тю-ю-ю, як банально. А я думав ти приїхав щось для солдат попросити, які гинуть під ворітьми твоєї шахти, захищаючи твоє примхливе та нудне життя.
Що ти кажеш? Тебе зараз ніхто не привіз? Не вірю я тобі, шахтар. НЕ ВІРЮ. Я тобі не повірю вже ніколи.
Ти ходиш по рясно полятому кров’ю Героїв Печерську і репетуєш про пайку. Добре тобі, шахтар. Тобі нічого зараз не загрожує. Тебе ніхто не розстріляє з даху Адміністрації президента. Це право здобули тобі ті, хто загинув і ті, хто зараз воює за твої шахти, терплячи нужду не тільки в їжі, але й в усьому. Май совість, шахтар.
Ти репетуєш за гроші? У тебе хата горить, дурню!
Не повірю я тобі вже ніколи…
А по Києву походи, погуляй. Але не обгидь його, прошу.
