У нас і найвищі посадові особи держави роблять зі своєї української, а заодно й зі себе, суцільне посміховисько – то що нам, звикати до всіх тих “фонарів”?
Чинний Закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” має вкрай загальний і декларативний характер. Внаслідок цього він не має реального впливу ні на суспільні відносини, ні на правозастосовчу практику суб’єктів владних повноважень. Правозахисна […]
Будь-яке спортивне змагання, на якому було офіційно виконано Державний Гімн України поряд із гімнами інших держав, одразу ж перестає бути справою честі самих лише спортсменів, а набуває якогось сакрального статусу, коли перемога чи поразка буде асоціюватися із ім’ям всієї держави, особливо якщо такий захід є принциповим.
Ця тема викликає дуже жваве обговорення. Як ви думаєте, чому? – Можливо тому, що біологічні засади навіть вище та пріоритетніше для людей ніж мова, ніж національна ідентичність.
30 серпня нововолинська влада гучно увійшла (чи вляпалася) в історію. Ухвалила безпрецедентне в Україні рішення. Міські чиновники й депутати подарували бідній, аж синій Генпрокуратурі двоповерхову будівлю дитсадка по вулиці Маяковського.
Почавши монументальну працю над перекладом Верґілієвої «Енеїди» 1931 р., Микола Зеров устиг лишити за собою (перед арештом у 1935 р.) тільки неповних п’ять пісень епопеї. Уперше вони були надруковані в підготовленому його другом Максимом Рильським […]
Довіра – смолка людства, його арматура, цемент, дієва формула співіснування. І навпаки, недовіра – шлях у прірву, назад, до кам’яного віку. Довіра унікальна субстанція, яка тримає зв’язок між людьми. Це показник. Рівень розвитку соціума прямо залежить від ступіню довіри.
дело в донецком стиле управления, от которого я сбежала несколько лет назад, и вот он снова настиг меня. Я знаю все про крепких донецких хозяйственников, а теперь и вы тоже знаете, но видит бог, я бы предпочла, чтоб вы оставались в неведенье.
Нерідко в якості аргументів проти використання різноманітних національно-патріотичних банерів на трибунах під час футбольних матчів, в тому числі із портретами Бандери, Шухевича, а також червоно-чорних прапорів тощо, можна почути, що вони недоречні, оскільки політиці – не місце на стадіонах. Так от ніяка це не політика. Навпаки, політизацією футболу займаються якраз ті, хто класифікує подібні банери політикою.
Знищення пам’ятної дошки не перекреслює наших дій. Ми впевнені, що історична правда переможе. Недарма ім’я нашого славетного земляка Юрія Шевельова вже посіло гідне місце в суспільному житті України.
Не трудно предвидеть возмущение «героев» этого очерка. Мол, все ложь и передергивания. И доказывать, что это ложь, не надо, поскольку очевидно, что ложь. Мы, мол, исключительно природы ради стараемся, не покладая рук.
Я розумію, що існує загальносвітовий консенсус навколо неприйнятних дискримінаційних і расистських символів, геральдичних знаків, звуків і жестів, поширених у вболівальницьких субкультурах недорозвинених країн Східної Європи. Але чому немає такого самого консенсусу навколо лівих символів? Чому не видано буклету про неприйнятність використання п’ятикутних зірок, серпів-молотів і червоних прапорів?
Таке бачення ситуації, актуальне для людства в цілому, посилюється в пострадянських суспільствах, де досі не навчилися як слід розрізняти поняття “права” і “привілеї”, ірраціональним страхом того, що вчорашні соціально невидимі опиняться на вершині ієрархії, і це остаточно підірве основні засади людського буття.