Найкраще в СРСР вміли забувати. Забути власні злочини, забути про жертв, набудувати палаци мрій там, де вбивали і катували, і, як родзинка у булочці, – перекласти вину за власний злочин на когось іншого, наприклад, на німців, як було в Катині, чи на Фінляндію, бо “близько до кордону”, чи на кримських татар, бо з “німцями співпрацювали”. Забуття було настільки майстерним, що абсолютна більшість радянських громадян не згадувалась і не згадувала про правду.