“…усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…”
Інколи мені, пересічній українській людині, що ще за радянських репресій відстоювала свої взаємини з Богом і прабатьківські традиції спілкування душі з Отцем Небесним та Святинею Його, дуже хочеться зрозуміти, що малося на увазі тоді, коли депутати тої ще Верховної Ради вписували це речення до нашого законодавчого і правового фундаменту і приймали його.
Для мене дуже важливим є знати, про що вони думали, коли перед їх очима в проектному документі Конституції держави, що відновлювалася (?), повставало слово “Бог” – з великої літери (тобто — особа)! – та те, що йде за Богом, – совість.
Відповідно для мене дуже важливим є знати, хто саме розумівся під назвою “попередніх, нинішніх та прийдешніх”, і чи розумілися вони саме у світлі попереднього визнання Бога і сумління. Бо різні вони є, ті попередні, нинішні і прийдешні…
Я навіть підозрюю, що марним є моє питання і марною є моя цікавість, бо найскорше нічого не малося на увазі, ні про що не думали і нічого не розуміли, але віднеслися до тих слів, як немовля до яскравої і гучної погримухи. Як зрештою і до всього наступного державотворення, яке є не стільки державотворенням, скільки “громиханням словес” і театральним бенефісом кожного окремого на спільній сцені під відомим прозорим куполом-ковпаком. Двадцять років бо майстрували державу через зліплювання законодавчих актів заради того, щоби зібрати трохи оплесків, дужо скандалів, створити декілька узаконених схованоку від податкової та інших вимогателів, побавитися у “царя і начальника”, тобто у національну гру “козаки-грабіжники”, та зробити безсмертним своє ім’я без різниці чи у гоноровому, чи у ганебному сенсі — аби говорилося і пам’яталося.
Які наміри — така і Конституція. Яка Конституція — такий лад у країні. Який лад – така країна.
А далі, як в анекдоті: яка країна…
Саме тому, як про це було написано на початку: дуже хочеться знати, цікавить і вимагає роз’яснення.
І якщо того не було зроблено у достопам’ятному році, коли бездумно щось ляпнулось, то вимогливо наполягаю, щоби хоча б тепер принаймні відповіли:
що мається на увазі, що розуміється і що тримається у думці тоді,
коли створіння, що воно піднялося на поверхню життя завдяки ідеологичній вірності войовничому атеізму і сповідуванню “трьох частєй і трьох істочніков марксізма-лєнінізма”,
коли саме це створіння, перебуваючи у шоці від раптових перемін і руйнації комфортного й обжитого світу “країни соціалістичних рад”,
коли саме воно, що є поглинутим раптовою дезорінтацією і саме задля цієї дезорінтації втягнутим до хаотичної побудови комсоцкриївки під назвою “нєзалєжная_украіна”,
коли отоє, що відлежалося, оговталося та вигодувалося у тій криївці з конспиративною назвою “своя_дєржава” і не збирається вибиратися зі свого теплого і ситого схрону
що мається на увазі, що розуміється і що тримається у думці тоді, коли воно змушено інколи втикати очі в рядок з написом
“…усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…”
Але ще більш мені залежить знати, що в аналогічний ситуації має на увазі, що розуміє і що тримає у думці той, хто не ідентифікує себе із законоутворюючими створіннями парламентсько-президентського ґатунку і хто за потребою душі та маючи відповідальність перед поколіннями своїх рідних попередників та перед поколіннями, що через нього народяться.
Якщо і він думає: мені би у руки владу роки на три-чотири, а краще так, щоби ще й на другу ходку, а може і третю вдалось би видурити, – о, тоді б!..
Якщо і він думає саме так, то тоді вже не варто далі про це писати українською мовою.
