22 вересня, під час Форуму міністрів освіти європейських країн «Школа XXI сторіччя: Київські ініціативи», 17-річна студентка-історик Києво-Могилянської академії Дарина Степаненко ляснула букетом квітів по обличчю Дмитра Табачника. Телеведуча Юлія Бориско поділилася в інтернеті емоціями: «у Буша – черевиком, у Сороса – майонезом, в Януковича – яйцем, у Табачника – квітами. Просто щасливчик якийсь…». На думку прийшло ще інше: яка ж девальвація тероризму… Мінімізуються цілі, змінюються засоби, а влучності усе бракує…
У жодному випадку – це не заклик до тероризму. І навіть не приховане привернення уваги потенційних прихильників так званих «насильницьких» методів боротьби до того чи іншого об’єкта.
Терор – крайній засіб. Чеченці захищали незалежність республіки Ічкерія в боях з регулярними російськими військами доти, доки у них вистачало бійців та ресурсів. Потім перейшли до терористичних дій.
Українці в ХХ столітті боролися за незалежність у військах УНР і ЗУНР, в повстанських загонах. Зазнавши поразки, створили підпільну армію УВО-ОУН. І продовжили боротьбу, зокрема, й методом терору проти окупантів та колаборантів. Під час Другої світової війни вже УПА досить ефективно захищала українців від німецьких окупантів, давала раду і з польськими партизанами. Та УПА не могла зупинити повернення на українську землю радянської влади, і продовженням боротьби став, зокрема, й терор.
Ніхто не згадує терористичні акти власне як терористичні стосовно тих народів, які вийшли переможцями у визвольній боротьбі. Наприклад, прийнято говорити про тероризм палестинців стосовно ізраїльтян, при цьому залишаючи поза увагою факт, що близькосхідний тероризм започаткували свого часу саме ізраїльтяни, спрямувавши його проти тоді ще англійської колоніальної адміністрації. Тому воюючі за своє право на самовизначення народи Кавказу, визнані історією, але не владою, бійці ОУН-УПА залишаються «терористами». А вояки НКВС-МГБ – ветеранами Великої Вітчизняної, кремлівські федерали та ФСБ-шники – захисниками Росії. Поки що.
В сучасній Україні терор продовжує залишатися методом політичної боротьби. Але терор – як термін, а не явище. Єдина подія, в якій можна розгледіти терористичний характер – це захоплення 9 березня 2000 р. активістами гурту «Самостійна Україна» приміщення ЦК КПУ на знак протесту проти збереження в Україні компартійної за кадрами та пострадянської, колоніальної за своєю сутністю системи влади. Влада тоді виявила далекоглядність. Зрозумівши, що публічний судовий процес дасть молодим людям нагоду публічно пропагувати на всю країну свої ідеї, тим самим шукаючи прихильників та, що головніше – послідовників. І справа була поступово, тихенько зам’ята і забута.
Це – про політичний тероризм в Україні, як явище. Як метод, знаряддя політичної боротьби – тут прикладів можна наводити чимало. Найчастіше – це постріли, вибухи, спрямовані проти депутатів. Але слід розуміти, що не кожен постріл в депутата – політичний. На думку експертів, близько 95% всіх терористичних актів в Україні мають суто кримінальний характер. Додамо сюди ще випадки, коли стріляли в кандидатів у депутати (нерідко стрілець таким екстремальним чином намагався підвищити рейтинг свого улюбленця).
Залишається ще одна сфера застосування терміну «тероризм» – проти політичних опонентів влади. Скільки раз вже в Україні лунали гучні заяви представників спецслужб про розкриття чи попередження чергового теракту проти вищих посадових осіб країни? Як гурток ветеранів готував військовий переворот… Як знаходилася і зброя, і вибухівка в опозиції під час виборів (особливо в 2004 році)? Як нещодавно виявився «до зубів» озброєним «Тризуб» ім. С. Бандери (що правда, про наміри стріляти в Івано-Франківську в літак президента вже пізніше не повторювали). Як знайшли вибухівку в активістів «Патріота України», затримали, тоді випустили. Тоді сполошилися і ще раз затримали – якось же ж не личить «терористів» отак відразу відпускати. Так і вдається одним «попередженим» пострілом у дві цілі влучити – і невдоволених владою залякати, і самій владі довести власну необхідність (адже «віхрі враждєбниє вєют над намі»).
Ось і всі реалії сучасного політичного тероризму в Україні. На цьому терміні просто заробляють, кожен своє – рейтинг, кар’єру, зарплату.
А що ж Дарина Степаненко? Після інциденту охорона вивела студентку із зали, де проходить форум, і передала працівникам міліції, які склали на неї адміністративний протокол за статтею 173 (дрібне хуліганство) Кодексу України про адміністративні правопорушення (за це загрожує штраф або арешт терміном до 15 діб). Стараннями Андрія Парубія її одразу ж звільнили. У спілкуванні з журналістами Дарина розповіла, що належить до Братства Святого Луки (середовище Дмитра Корчинського). Діяла вона усвідомлено, протестуючи проти діяльності та політики Табачника.
Дехто встиг вчергове назвати це «тероризмом». Хтось вважає її героїнею. Комусь бачиться маніпулювання дівчиною досвідченим Корчинським. Інші бачать свідому провокацію проти Києво-Могилянської академії або всього студентського руху супроти Табачника. Зрештою, кожен може зробити власний висновок.
Тільки бажано, щоб модні тепер «флеш-моби» не трактувалися, як тероризм, ані їхніми організаторами, ані правоохоронцями. За князя Кропоткіна і Шаміля Басаєва образливо.