Володимир Старик: Справа маршала Антонеску живе і перемагає в Чернівецькій міській раді!

Як це терпить великий борець з фашизмом Дмитро Табачник?

***

Унікальне за своєю безглуздістю рішення ухвалив 11 жовтня 2011 року виконком Чернівецької міської ради, ввівши в мотиваційну частину цього документу як підставу «призначення маршалом Антонеску доктора Траяна Поповича на посаду примаря міста Чернівців». Це вперше в українській незалежній державі орган місцевого самоврядування офіційно послався в своєму рішенні на вчинені на окупованій українській території 70 років тому дії соратника Гітлера і Муссоліні, головного фашистського злочинця Румунії Іона Антонеску, страченого за вироком румунського суду над воєнними злочинцями в 1946 році.

Особливим цинізмом сповнені і інші пасажі згаданого рішення Чернівецького міськвиконкому, яке варто процитувати цілком:

«Заслухавши інформацію заступника міського голови з питань діяльності  виконавчих органів міської ради Паскаря Олександра Євгеновича про діяльність примаря міста Чернівців Траяна Поповича в період 1941-1942 рр., беручи до уваги внесок Траяна Поповича в забезпечення спокою в місті у воєнний період, вирішення нагальних проблем мешканців Чернівців, а також порятунок від депортації в Придністров’я та ув’язнення в фашистському гетто близько 20 000 євреїв, на підставі архівної довідки, наданої Державним архівом Чернівецької області від 18.08.2011 року № 581, доданих до архівної довідки матеріалів, а саме: копії опублікованої в газеті “Буковина” (“Bucovina”) від 27 серпня 1941 року інформації про призначення маршалом Антонеску доктора Траяна Поповича на посаду примаря міста Чернівців, копії документів архівного фонду “Примарії міста Чернівці” від 10 серпня, 5 листопада та 10 грудня 1941 року за підписом примаря Траяна Поповича, відповідно до статті 27 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виконавчий комітет Чернівецької  міської ради вирішив: Поповнити портретну галерею бургомістрів, примарів та голів міста Чернівців портретом Траяна Поповича – примаря міста Чернівців у період 1941-1942 рр.».

Тут що не слово – то неправда. Ставленик маршала Антонеску Траян Попович не рятував чернівецьких євреїв від ув’язнення в фашистському гетто, а, навпаки, будучи примарем (головою міста), організовував спорудження чернівецького гетто та виселення в нього єврейського населення міста. Документи за підписом Траяна Поповича про тимчасове відстрочення від депортації, так звані «Траянові авторизації», отримали не 20000 чернівецьких євреїв, а лише близько 5000 осіб. Траян Попович виконував обов’язки примаря Чернівців до грудня 1941 року, тож немає підстав розтягувати його урядування і на 1942 рік.

А вже щодо внеску Траяна Поповича «в забезпечення спокою в місті у воєнний період, вирішення нагальних проблем мешканців Чернівців», то тут можемо згадати дуже широкий спектр діяльності керованої Поповичем Чернівецької примарії – і конфіскація нерухомого майна, що належала чернівчанам єврейського походження; і позбавлення права займати державні посади всіх тих чернівчан, котрі жили в місті за часів радянської влади; і ліквідація всіх без винятку українських середніх та вищих шкіл; і знищення української та російської літератури в чернівецьких бібліотеках; і ліквідація українських музичних та театральних колективів; і варварське знищення пам’ятників Т. Шевченкові, М. Гоголю, М. Горькому та іншим нерумунським діячам. Санітарний порядок в місті керована Поповичем примарія наводила дуже просто і економно для бюджету – тисячі чернівецьких євреїв з пришитими на груди жовтими шестикутними зірками безоплатно замітали вулиці, вивозили фекалії, розбирали воєнні руїни та виконували іншу важку і небезпечну фізичну роботу.

Не вкладається в голову, як міг додуматися Чернівецький виконком назвати тотальне пограбування фашистською владою десятків тисяч чернівчан, позбавлення їх всіх засобів до існування та виселення в нелюдські умови гетто, позбавлення нерумунського населення будь яких прав, знищення всіх виявів української культури «забезпеченням спокою у місті в воєнний час, вирішенням нагальних проблем мешканців Чернівців»!..

Існує численна література мемуарного характеру, яка описує страждання чернівецьких євреїв в роки другої світової війни. Багато місця в ній приділяється обставинам депортації єврейського населення Чернівців в Трансністрію, і скрізь ми маємо свідчення про те, що «Траянові авторизації» продавалися за величезні суми грошей. Ось лише декотрі з цих свідоцтв.

В «Чорній книзі», укладеній Василем Гросманом і Іллею Еренбургом відразу ж після війни і опублікованій в 1980 році в Єрусалимі, містяться спогади Е. Гросберга «Черновицы в период немецко-румынской окупации», в яких читаємо:

«Первые транспорты из гетто в Транснистрию ушли 14 октября 1941 г., следующие – 15-го. Вечером 15 октября 1941 г. в помещение Еврейского комитета явился тогдашний бургомистр Черновиц, доктор Траян Поповичи, сообщивший, что из Бухареста получено разрешение на оставление несколько тысяч евреев в Черновицах. По требованию бургомистра были составлены списки еврейского населения по профессиям и возрасту – в результате около 17000 евреев осталось в городе. Сюда вошли представители разных профессий; кроме того, лица старше 60 лет, женщины с беременностью свыше шести месяцев, матери с грудными детьми, государственные пенсионеры и бывшие офицеры запаса.

Фактически разрешения на дальнейшее пребывание в Черновицах в большинстве случаев продавались за сказочные суммы. Люди, не обладавшие достаточными средствами, не могли получить разрешения даже в том случае, если они по своей профессии или другим условиям подходили по инструкции».

В виданій в Нью-Йорку книзі «Діти, котрі вижили під час остаточного вирішення» опубліковано спогади Рут Ґлазберґ Ґольд «Зруйноване учора», в яких, зокрема, читаємо:

«Румунська армія наступала до нашого міста, залишаючи за собою кривавий слід на всьому своєму шляху через маленькі містечка і села, де вони влаштовували різанину євреїв в особливо нелюдський спосіб. В липні 1941 року румунські війська і німецькі «айнзатцґрупен» увійшли в Чернівці і розпочали тут етнічні чистки.

Я підслуховувала уривки розмов дорослих про численні убивства на вулицях, трудові табори для молодих, і про переселення всього єврейського населення Буковини і Бессарабії на Україну, де євреям дадуть трішки землі для обробітку. Мені подобалася ця остання чутка. Я була глухою до чуток про те, що нас всіх повинні депортувати і убити.

11 жовтня 1941 року.

Губернатор Буковини розпорядився утворити гетто всього за кілька кварталів від нашої вулиці. Протягом 24 годин 50000 людей були направлені в гетто лише з тими речами, які вони змогли взяти в руки. Гетто  було оточене колючим дротом, а озброєні солдати вартували на брамах вдень і вночі. Місце, де ледве могли поміститися 10000 людей, тепер вміщало 50000 людей на додаток до того християнського населення, яке продовжувало тут жити.

Попович особисто підписав 4000 дозволів залишитися в місті для висококваліфікованих євреїв; їх називали «євреями Траяна». Попович особисто приніс цю добру вістку в гетто, подавши промінь надії. Комітет з відбору наказав керівникам єврейської громади  підготувати списки. Відчай породив хабарництво і корупцію; гроші вирішували більше, аніж справедливість. Багатії могли купити свою свободу. Тисячі, включаючи наших близьких родичів, підкуповували корумпованих румунських чиновників. Румунська система бакшишу збереглася; подібного процесу не можна було б собі уявити в Німеччині.

Полювання за євреями без дозволів почалося. Румунські солдати патрулювали вулиці, зганяючи євреїв в юрби, які гнали далі на вокзал, водночас розграбовуючи їхні домівки.

На жаль, ми не мали «Траянових авторизацій». Мій батько був не маєтний, і ми не мали грошей для хабара. Це викликало запеклі суперечки з нашими родичами. Моя матір була непоступливою: «Вони нас обманюють для того, щоб заволодіти нашими грішми, але врешті-решті вони всіх нас депортують».  Ми залишилися в нашій квартирі з речами, спакованими в рюкзаках і вузликах: один на особу, як було наказано. Тому що я була ще маленькою, мати пошила мані маленький рюкзачок зі старого коричневого плаття. Хаос, паніка і страх невідомості відірвали мене від мого безпечного дитинства. Нещастя моєї родини наростали лавиною».

В опублікованому в Тель-Авіві в 1962 році другому тому Історії євреїв на Буковині надруковано «Сторінки щоденника з Чернівців і Трансністрії» Натана Ґельцера, ось кілька з них:

«16 жовтня 1941: вечір

Приблизно 6000 людей вже було послано на смерть. Тоді бургомістр Траян Попович приніс новину в єврейський шпиталь, що йому вдалося отримати тимчасову відстрочку в депортації для того, щоб відділити євреїв, потрібних для функціонування міського господарства.

17 жовтня 1941

Різні списки складалися для представлення владі, класифікуючи євреїв за їхніми професіями. Представники різних професій, таких як чиновники, пенсіонери, офіцери резерву, промисловці, ремісники, інженери, лікарі, судді та інші приходили до школи на Ландгаусґассе (тепер вул. Шептицького), щоб подати клопотання про залишення їх у місті.

З’явилися посередники, які обіцяли авторизації взамін за великі суми грошей. Вже вироблені авторизації не потрапляли до прохачів, але поверталися назад для того, щоб можна було витиснути з останніх ще більше грошей. Наприклад,  двоє лікарів отримали свої авторизації лише після того, як заплатили по 200000 леїв. Великі зловживання чинилися і при видачі авторизацій для пацієнтів психіатричної лікарні. Їх видавали під різними прізвищами тим, хто заплатить найвищу ціну (в доларах чи золотій монеті).

1 і 2 листопада 1941: перевірка

З’явилося розпорядження, відповідно до якого все єврейське населення міста повинно було бути піддане перевірці для того, щоб визначити, чи вони можуть залишатися в Чернівцях, а чи повинні покинути місто (бути депортованими).

Перевірка відбувалася в великій залі міської ради. Там було багато столів і євреї повинні були підходити до столу з першою літерою їхнього прізвища. Перевірку проводили офіцери запасу, які часто не могли навіть правильно прочитати прізвища, тож мали місце згубні описки, які були причиною депортації невинних людей. В багатьох випадках євреїв посилали в сусідню кімнату до сумнозвісного інспектора сигуранци Кожохару, який просто розривав на шматки їхні дозволи і вони підпадали під депортацію. Його помічники, Неделку і Лучін, не дозволяли нікому пройти без сплати данини.

Часто люди не встигали пройти перевірку за один день і мусіли приходити наступного дня, страждаючи від страху смерті під час час очікування. В самій залі міської ради євреїв били палицями. Так, одного старого чернівецького лікара, капітана запасу, звалили на підлогу, де він стікав кров’ю».

Оцінюючи з історичної перспективи історію продажу за шалені гроші «Траянових» звільнень від депортації в Трансністрію для тисяч багатих чернівецьких євреїв, не можемо не захоплюватися корупційним талантом тих, хто вигадав і здійснив цю фантастичну операцію. Адже її вартість сягнула кількох мільярдів леїв, заплачених євреями румунському керівництву Чернівецької примарії в твердій валюті або в золотих монетах, причому жодна з цих монет не потрапила до державної скарбниці. Водночас, як і кожна брудна справа, ця операція зробила співучасниками фашистських злочинів Голокосту в Чернівцях також і частину його жертв. Адже ті єврейські багатії, котрим вдалося, не маючи на те законних підстав, за велетенські хабарі придбати собі «Траянову авторизацію», цим самим посилали замість себе до концтаборів бідних єврейських ремісників чи інтелігентів, прирікаючи їх на невимовні страждання або й мученицьку смерть.

В післявоєнний час в Ізраїлі переважила думка тих, хто врятував своє життя завдяки «Траяновим авторизаціям», тож єрусалимський інститут Яд Вашем проголосив Траяна Поповича «праведником світу» – думок же тих чернівчан, хто загинув в Трансністрії, не маючи грошей для придбання цього коштовного клаптика паперу, ніхто й не думав враховувати. Зрештою, це є справою єврейської спільноти, кого вона вважає за потрібне вшановувати, хоча нам може бути незрозуміло – чому є праведником світу Траян Попович, котрий не запобіг знищенню головного рабина Чернівців Абрахама Марка, а не може ним бути митрополит Андрей Шептицький, котрий впродовж всіх років німецької окупації переховував львівського рабина Давида Кахане і його родину?

Сьогодні в сесійній залі Чернівецької міської ради, де поруч з кабінетом Траяна Поповича стікали кров’ю катовані єврейські мешканці Чернівців – а він немов би не чув цих знущань –  висять портрети численних румунських примарів. Призначений румунським генералом Задіком в 1918 році примар Шандру, призначений в 1941 році маршалом Антонеску примар Попович, один з головних ініціаторів румунської окупації Буковини примар барон Флондор і багато інших не наших «героїв». Може й добре, що в цій компанії ворогів української держави і українського народу немає портрету єдиного українського бургомістра Осипа Безпалка, котрий керував містом Чернівці в вікопомні листопадові дні 1918 року, залишивши по собі добру пам’ять серед усіх національних громад столиці Буковини, за що згодом був знищений в сталінських таборах.

Хоча, якби ми мали справді українську владу і в місті Чернівці, і в цілій державі, то вона у першу чергу пошанувала би тих діячів, які віддали своє життя за Україну, а не тих, хто боровся проти української держави, не забуваючи при цьому добряче набити свої кишені.

Володимир Старик, голова товариства «Український Народний Дім в Чернівцях»

«Вирішення нагальних проблем чернівчан» Чернівецькою примарією влітку 1941 року (фотографії Віллі Праггера):

Фото 1. Чернівецькі євреї безоплатно прибирають вулиці.

Фото 2. Чернівці вітають маршала Іона Антонеску і переможну німецьку армію!

Фото 3 . Викинені з чернівецьких установ на смітник бюсти М. Гоголя, Т. Шевченка, М. Горького.