День Соборності

День Соборності

День Соборності тягнеться з давньої нашої історії. Як горнулися оден до одного – була сильна наша держава, Русь-Україна, а як розбігалися гордощами – западала вона.
Єдність – це не вигадка окремих моральних і духовних лідерів нації чи вибаганка тих же політиків держави. У єдності державницької волі, мовного оберігу, культури, релігії для людей – велика життєтворча сила, яку не подолати. Потреба бути у єдності у своєму краю, а нині – і поза ним – є живою, як живою є людина – істота суспільна і за своєю природою, і за Божою Волею. Хто в єдності перебуває, той все перемагає.
Єдність є настільки непереможною силою, що дії супроти неї і у прислів’я вилилися – «розділяй і володарюй». Український нарід був розділений сторіччя – а значить наша єдність багато кому заваджала, вона, можливо, що заваджає і нині. Може, єдність України навіть комусь і страшна. Але тільки не нам, вірним своїй Матері синам і донькам.
Що може зробити українець чи українка в Україні чи у діаспорі?
Перше, це берегти коріння, любов до землі, що дала тобі й мені мову нашу, солов’їну, і берегти Богом дану душу українську, яку й треба до кінця життя такою донести, за Його заповідями.
А далі – не багато і не мало: жити за заповідями Господніми, що зберігають життя людини, у повні. Вже друга головна Божа заповідь вказує нам дорогу єдності – «Люби ближнього твого, як самого себе» (Мт. 22, 39). У цьому і лежить суть сили народу і його держави – вона від нас будується, витоком єдності є ми, її сини і доньки. Відомо ж бо – який нарід, очевидно ж, що у духовному вимірі – така у нього і влада, у всіх її іпостасях.
Гріх гордості, створивши пекло на землі, тисячі разів кидав нашу державність під ноги князьків, які невдовзі, роз’єднавши і розібравши що можна було, ставали, у кращих випадках, васалами чужої сили. Тисячі тих князьків, в Украйні то було чи не в Украйні, списала історія, правило якої строге – за першим разом вона навчає, за другим – неминуче карає.
Щоб жити у єдності, слід уникати як головного гріха – гордості-пихи, так й інших, бо уявної користі від них на час, а муки сумління, Богом закладені у нашій совісті, і наслідки гріхів залишаються на віки.
Мудрість життя для людини – у шляху до Істини й Справедливості, життя у Праведності душі, зберігаючи свободу й потугу творення, що вічно дається людині від Господа. Бо все спожите, повірте, зникає і забувається вже за мить, а все, що створено – залишається, на всі прийдешні віки.
Творімо, мої любі брати й сестри, Єдність і Соборність своїм щоденним життям, і на мрію опираючись, як говорить нам про це Блаженнніший Любомир.
Подібно, як і ми у визначному 1990 році стояли, окрилені пам’яттю і мрією, у День Соборності на дорогах живої любові до Неньки. Чи то було в Україні, чи у інших краях, чи тут, у Вільнюсі – від місця пам’яті Шевченка до духовного центру Литви – Архикатедри, – ми тоді стояли у дорозі єднання, стояли разом – всі, хто відчував себе громадянином Свободи і Єдності.

В Єдності сила народу,
Боже, нам Єдність подай!

Вільнюс, січень 2012 р.

Василь Капкан,
ініціатор заснування української громади у Литві (1988 р.)